Читать книгу Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki - Тадеуш Доленга-Мостович - Страница 17

Виявляється, Яцек не брехав. Він справді позичив ті гроші Станіславові. Сьогодні я пересвідчилася в цьому на власні очі. Яцек при мені розпечатав конверта, що його приніс службовець з фабрики. У конверті були векселі на п’ятдесят тисяч.

З цього приводу я сказала дядькові:

– Сумніваюся, щоб та жінка була шантажисткою. Якби вона зажадала від Яцека гроші, він про всяк випадок схотів би їх приховати і не позичив би нікому. Це мене дедалі дужче непокоїть.

– Чому непокоїть? – здивувався дядько.

– Ну, коли їй не потрібні гроші, то, певно, потрібен він сам.

Дядько замислився і похитав головою.

– Мені досі не вдалось зорієнтуватися в її намірах. Я бачився з нею разів п’ять чи шість, але ми все ще на дуже офіційній нозі. Поки що я не мав нагоди до грунтовнішої розмови. Коли я згадав, що знаю в обличчя того молодика, з яким вона виходила з ліфта, вона полишила моє зауваження без відповіді. Це жінка з великим досвідом поводження в суспільстві. Чудово вміє розмовляти ні про що.

Я була трохи розчарована.

– З вашими талантами, дядечку, я сподівалась од вас більшого.

– Я й сам сподівався більшого, – всміхнувся він. – Але повіриш, це дуже цікава жінка, і я анітрохи не шкодую, що познайомився з нею.

– Але ж не може бути, щоб вона хоч чимось себе не виказала. Адже мусила вона щось про себе розповісти?

– Так, – визнав дядько. – Але сумніваюся, чи ті відомості нам на щось придадуться. Вона казала мені, що її батько був одружений з бельгійкою і мав промислові підприємства десь під Антверпеном. Після смерті батьків вона все ліквідувала і спершу вчилася в Академії мистецтв у Парижі, бо хотіла стати художницею, а потім подорожувала, дуже багато подорожувала. З її розповідей можна зрозуміти, що вона знає майже увесь світ. Хоч матеріальні умови давали їй незалежність, проте вона якийсь час була навіть журналісткою і надсилала з різних країн кореспонденції до американських часописів. Найбільше часу вона проводить на Французькій Рів’єрі. Одначе завжди і скрізь живе в готелях.

– Ну, то вона розповіла вам досить багато.

– Нібито й багато, але користі з усього того нам мало. Я, звичайно, перешлю всі ці відомості до розшукової контори в Брюсселі. Одначе сумніваюся, щоб вони їм там стали у пригоді.

– То що ж нам діяти?

– Доведеться набратися терпіння. Треба розраховувати на випадок.

– А ви її з кимось познайомили?

– О, так. З кількома панами.

Я стривожилась.

– Як же ви могли дозволити собі таку необачність?! Адже вони в розмові з нею можуть назвати, та вже й напевне не раз називали, ваше прізвище. Вона ж одразу збагне, що не випадково пан, з яким вона познайомилася, має те саме прізвище, що й моє дівоче.

– О, цього можеш не боятися, – заспокоїв мене дядько. – Жінці, що не володіє жодною слов’янською мовою, всіх наших прізвищ не тільки не запам’ятати, але навіть і не вимовити. Я вже не раз у цьому переконався.

– Але ж це вона писала Яцекові, і писала найчистішою польською мовою.

Дядько хитнув головою.

– Це для мене ще незбагненна загадка. Я певен, що писала або вона, або якась особа, що знає польську мову. Якщо вона сама, то я радніше схильний припустити, що вона переписала текст з чужого рукопису, по-рабському копіюючи літери і не розуміючи змісту. Для мене цілком певне одне: польської мови вона не знає. Я робив щодо цього сотні експериментів. Приміром, сидячи в ресторані, вдавав, що погано зрозумів її, і замовляв кельнерові зовсім інше. Або ж несподівано вкидав якесь польське слово, або ж у розмові, що точилася при ній, казав щось про неї. Я не можу не вірити своєму досвідові. Жодного разу в її погляді, поведінці чи виразі обличчя не було помітно найменшої, анінайменшої реакції. Вона не може знати польської мови. Це для мене безперечна істина.

Я замислилась і похитала головою.

– І все ж для мене лишається незрозумілим, чому вона писала Яцекові по-польському… Якщо їй довелося завдати собі стільки клопоту, копіюючи чиєсь письмо, чому вона просто-напросто не написала листа французькою чи англійською мовою, якими добре володіє? Адже вона повинна знати, що Яцек також їх розуміє… Ні, дядечку, вся ця справа видається мені загадковішою і складнішою, аніж вам. І взагалі, на світі діються речі надто складні й несподівані…

Дядько погодився, що все це виглядає вельми підозріло. Я бачила, що він навіть серйозно стривожився. Це дуже похитнуло мою віру в нього.