Читать книгу Історія чемпіонатів Європи з футболу - Тимур Желдак - Страница 11

У першій відбірковій групі були два явні фаворити – діючі на той момент чемпіони Європи іспанці і яскрава команда Чехословаччини – компанію яким склали непоступливі ірландці і емоційні турки.

Слід зазначити, що 30, 40 і тим більше 50 років тому чинник свого поля грав величезну роль. Поняття «глобалізація» не існувало, зате існувала «залізна завіса», холодна війна набирала оберти, а усі переміщення громадян як країн соцтабору, так і країн-учасників НАТО знаходилися під невсипущим контролем спецслужб. Тому поява на стадіоні в іншій країні уболівальників своєї збірної була практично нереальною, у зв’язку з чим навіть справжні фаворити, приїжджаючи у гості до команд класом нижче, зазнавали певних труднощів. Не треба забувати і про те, що футбол в середині минулого століття залишався «народною грою». Тому набагато страшніше, ніж програти матч за рідний клуб або гру на нейтральному полі, було програти перед 50-, 80-, а то і 100-тисячним стадіоном своїх уболівальників.

Усі згадані явища мали місце в напруженій, безкомпромісній і дещо трагічній боротьбі в першій відбірковій групі.

Почалося все матчем 23 жовтня 1966 року, в якому ірландці приймали збірну Іспанії і зуміли відстояти нульову нічию. У наступному ж матчі «хлопці із Зеленого острова» перемагають турок з рахунком 2:1 і стають лідерами групи. Недовго співали волинки і ріжки – наступний тур – за іспанцями, які вдома «розкривають» ірландську «консервну банку» 2:0. Розвинути успіх іспанці могли вже в наступному матчі в Туреччині, але господарі знову відстояли нульову нічию.

Таким чином, новий 1967 рік чемпіони Європи зустрічали в якості лідерів групи, маючи в активі 4 очки після 4 матчів. Проте їхній результат (всього одна перемога і дві нічиїх) навряд чи можна було вважати переконливим. Волею долі Чехословаччина до цього моменту взагалі в гру не вступала, спокійно спостерігаючи за боротьбою конкурентів. Коли ж прийшла пора їм зіграти перші матчі, єдина команда з соціалістичного табору стала фаворитом. Три перемоги у перших трьох матчах – вдома з Туреччиною, у гостях з Ірландією і знову удома з Іспанією. Після цього залишалося тільки довести турнір до логічного завершення. Але дзузьки.

Епізод, що не лише запам’ятався, а й увійшов до літописів футбольних істориків, стався якраз в домашній грі Чехословаччини проти іспанців. Як заведено споконвіку, перед матчем команди вийшли на поле празького стадіону «Славія», вишикувалися і приготувалися слухати гімни. І вони прозвучали, та ось невдача – замість сучасного гімну Іспанії, затвердженого диктатором Франсиско Франко, з динаміків зазвучала мелодія… гімну Іспанської республіки, що використовувався до 1938 року.

Важко повірити в те, що працівники стадіону за тридцять років так і не отримали запис нового іспанського гімну, як і в те, що якийсь нещасний звукооператор переплутав платівки і випадково включив «не той» запис. Усі західні журналісти миттєво заявили про витівки «старшого брата» і всюдисущого КДБ. Хоч як там було, але заміна гімну виконала свою дію – іспанці, що володіли м’ячем і перевагою, раз-по-раз потрапляли у воротаря, а коли той був безсилим – м’яч зрикошетив за поле від перекладини. Чехи ж разом із словаками, по суті, не створивши жодного небезпечного моменту, виграли – їхній захисник Хорват зі своєї половини закинув м’яча у напад, той не торкнувся ані своїх, ані чужих і під рукою голкіпера іспанців Ірібара, який як зачарований застиг на стрічечці воріт, вкотився в сітку збірної Іспанії.

Така прихильність Фортуни розслабила чехословацьких футболістів – на зустріч у відповідь в Іспанії вони вийшли з двома думками: як би не пропустити багато і з ким зведе їх жереб у чвертьфіналі. Закономірно, що Іспанія перемогла, хоча і досить скромно – 2:1. Чехословаки покидали стадіон швидше задоволеними, ніж засмученими – в гостьовому матчі з турками і домашньому з Ірландією їм достатньо було набрати 2 очки, аби спокійно чекати чвертьфіналу. Те ж добросердя зберігалося у тренера Йозефа Марко і його команди і після виїзду в Стамбул – 90 хвилин млявої і маловидовищної гри не принесли успіху жодній з команд. Тренер збірної ЧССР навіть дозволив собі експериментувати в завершальному матчі з Ірландією, ввівши до складу трьох нових виконавців, у тому числі воротаря Антоніна Краменіуса. Але саме цей матч перевернув усю ситуацію з ніг на голову.

Почалося все «за здравіє» – чехословацька команда конкретно заволоділа м’ячем, розкочуючи його по усьому полю і неспішно атакуючи. А на 57-й хвилині, в одній з рідкісних атак господарі й взагалі повели у рахунку – після прострілу в штрафну м’яч у свої ворота зрізав захисник Демпсі. Нечисленні уболівальники на трибунах розслаблено чекали кінця гри, аби привітати заслужений вихід своєї команди. Таке відчуття, що почали святкувати і самі футболісти Чехословаччини на полі, за що і були демонстративно покарані. Дев’ятнадцятирічний Реймонд Трейсі на 68-й хвилині обіграв найдосвідченішого захисника господарів Поплухара і вбив м’яч у ворота над Краменіусом, який присів.

Але навіть цей гол не змусив Чехословаччину зібратися. І за 4 хвилини до кінця настала розв’язка – той самий молодий Трейсі знову втік від Поплухара і був збитий в штрафній площі. Пенальті чітко реалізував капітан ірландців О’Коннор. У останні 4 хвилини господарі просто обклали штрафну ірландців, але навіть прицільного удару в створ завдати так і не змогли.

Вдячні іспанці відправили до Дубліна цілу скриню колекційних вин на знак вдячності. Але якщо вже бути відвертим, варто було б відправити хоч би по пляшці і в Прагу – головному тренерові збірної ЧССР Мазко і захисникові Поплухару. Останній, до речі, будучи справжньою зіркою чехословацького футболу, був звинувачений в поразці і назавжди відлучний від збірної країни.

Усі матчі групи 1

23 жовтня 1966, Дублін. Ірландія – Іспанія 0:0.

16 листопада 1966, Дублін. Ірландія – Туреччина 2:1 (О’Ніл 60ʹ, МакЕвой 74ʹ – Альтіпармак 88ʹ).

7 грудня 1966, Валенсія. Іспанія – Ірландія 2:0 (2ʹГарсія Лавілла 1:0, 35ʹ Піррі 2:0).

1 лютого 1967, Стамбул. Туреччина – Іспанія 0:0.

22 лютого 1967, Анкара. Туреччина – Ірландія 2:1 (35ʹ Ельмастаолгу 1:0, 78ʹ Альтіпармак 2:0, 89ʹ Кантуелл 2:1).

21 травня 1967, Дублін. Ірландія – Чехословаччина 0:2 (15ʹ Сікора 0:1, 47ʹ Масни 0:2).

31 травня 1967, Більбао. Іспанія – Туреччина 2. 0 (63ʹМорено-Гросу 1:0, 80ʹ Хенто 2:0).

18 червня 1967, Братислава. Чехословаччина – Туреччина 3:0 (25ʹ, 70ʹ Адамец 1:0, 2:0, 73ʹ Юрканін 3:0).

1 жовтня 1967, Прага. Чехословаччина – Іспанія 1:0 (47ʹ Хорват 1:0).

22 жовтня 1967, Мадрид. Іспанія – Чехословаччина 2:1 (32ʹ Піррі 1:0, 61ʹ Херате Орманічеа 2:0, 75ʹ Куна 2:1).

15 жовтня 1967, Анкара. Туреччина – Чехословаччина 0:0.

22 листопада 1967 Прага. Чехословаччина – Ірландія 1:2 (57ʹ Демпсі (автогол) 1:0, 63ʹ Трейсі 1:1, 86ʹ (пен.) О’Коннор 1:2).

Підсумкова таблиця групи 1