Читать книгу Історія чемпіонатів Європи з футболу - Тимур Желдак - Страница 6

У березні 1963 року було проведено жеребкування стадії 1/8 фіналу. За її підсумками збірній СРСР дістався один з найсильніших суперників – команда Італії. Якщо ж згадати, що на момент жеребкування у збірної Радянського Союзу не було головного тренера (Микола Глєбов і Микита Симонян працювали як тимчасово виконуючі обов’язки), стало тривожно за результат протистояння.

Довгоочікуване призначення тренера сталося в липні 1963-го – збірну очолив Костянтин Бєсков. Перед ним відразу було поставлено головне завдання: підготувати команду до чемпіонату світу 1966 року. Тому ігри з італійцями розглядалися крізь призму майбутнього світового форуму. Розмови про те, що збірна СРСР не виграє чемпіонат Європи або, що ще гірше, зійде на стадії 1/8 фіналу, вважалися крамолою і не допускалися.

Засукавши рукава, Бєсков взявся за справу. До першого матчу з Італією збірна провела п’ять товариських зустрічей, в яких здобула п’ять перемог із загальним рахунком 21:2. Після невдачі в Чилі посилено готувалася до поєдинку з СРСР і «Скуадра адзурра». Апеннінці також не програли жодного товариського матчу, здобувши по ходу перемоги над Бразилією та Аргентиною.

Московський поєдинок розпочався зі справжнього шоку з приводу складу збірної СРСР. Місце у воротах зайняв мало кому відомий голкіпер кутаїського «Торпедо» Рамаз Урушадзе. Але це був тільки початок! Проти знаменитого італійського «Катеначо» Бєсков використовував ризикований (з причини моральної застарілості), але вдалий варіант тактичної схеми «дубль-ве» з трьома чистими захисниками, трьома півзахисниками (один з яких по ситуації міг стати п’ятим форвардом) і чотирма нападниками.

Як з’ясувалося в подальшому, це був один із тих парадоксальних, але безпрограшних ходів, якими славився Бєсков. Як показала гра, ешелонований напад виявився сильнішим за ешелонований захист. Ураганний темп, запропонований радянськими футболістами, італійці потягнути не змогли. Особливо добре вдалася гра Віктору Понєдєльнику, який начисто переграв «ліберо» суперника. Фактично, двоматчеве протистояння було «зроблено» в першому таймі московського матчу, після якого рахунок був 2:0 на користь господарів. До того ж італійці залишилися в меншості: Едзіо Паскутті в пориві гніву порвав на Едуарді Дубинському футболку, за що був вигнаний з поля польським арбітром Банасюком.

Перший м’яч збірна СРСР забила в середині першого тайму: це швидкісний Віктор Понєдєльник першим встиг на добивання після дошкульного удару Галімзяна Хусаїнова, відбитого воротарем «Скуадри адзурри» Вільямом Негрі. Варто відзначити, що швидкісні нападники радянської збірної раз за разом просто знущалися з хваленого захисту італійців, в якому на той момент грали не хтось там, а Чезаре Мальдіні, Джованні Траппатоні і Джачинто Факетті. Наприкінці тайму збірна СРСР провела ще одну результативну атаку, в якій взяв участь увесь напад: Понєдєльник змістився вліво, відволікши одного захисника, і відпасував на Хусаїнова. Той не став бити, а переадресував м’яча на Валентина Іванова, на якого кинулися одразу двоє – захисник і воротар. Капітан збірної СРСР на паузі обіграв обох і віддав під удар неприкритому Ігорю Численку, після чого залишалося тільки влучити в порожні ворота.

У другому таймі команда Бєскова зробила те, за що під кінець гри удостоїлася свисту трибун, а сам тренер – кількох розгромних статей в центральних газетах. Радянські футболісти перестали йти вперед і стали грати на утримання рахунку. Збірна Італії, що перейшла в першому таймі центральну лінію поля лічену кількість разів, прокинулася і зробила кілька гострих спроб забити хоча б один м’яч у гостьовому поєдинку. Треба визнати, що італійці були близькі до успіху, і невідомо, як би все закінчилося, якщо б італійці не залишися удев’ятьох – за десять хвилин до кінця гри, отримавши травму, поле залишив Анджело Сормані. Хоч як обурювалися 102 000 вболівальників на стадіоні в Лужниках, навіть після цього радянська збірна не побігла вперед і воліла контролювати м’яч, подовгу розігруючи його на своїй половині. До честі футболістів, слід визнати: вони чітко виконали тренерську установку, а сам матч виграли всуху.

Щоб пробитися до чвертьфіналу, тренер італійської збірної Едмондо Фаббрі пішов на величезні кадрові заміни, увівши до складу відразу п’ятьох молодих виконавців. На полі не знайшлося місця навіть найдосвідченішим Негрі і Мальдіні. Не залишився у боргу і його радянський колега, в черговий раз здивував шанувальників футболу і фахівців. Бєсков, незважаючи на тиск з боку спортивного комітету, повернув до збірної Лева Яшина, а також замінив кращого бомбардира збірної Понєдєльніка на молодого Геннадія Гусарова. Як показала гра у відповідь на «Стадіо Олімпіко», саме ці двоє зробили найбільший внесок у римський успіх збірної СРСР.

Насправді, можна було б з упевненістю сказати, що цей матч став бенефісом Яшина. З самого початку гри на ворота збірної СРСР пішов шалений ураган атак, але здавалося, що забити Яшину просто неможливо. Парадоксальним чином після ударів з усіх дистанцій м’яч летів саме туди, де знаходився «Чорний Павук». У середині тайму Анджело Доменгіні бив напевно з 5 метрів, але і такий удар італійця Яшин перевів на кутовий. А на 33-й хвилині своє слово сказав Гусаров: Численко, накрутивши з півдюжини фінтів, витягнув зі штрафної Факетті і віддав передачу динамівцю, який набрав хід. Той виграв забіг у Траппатоні і пробив точно в ціль з лінії воротарської. Трибуни, які до цього шаленіли, женучи вперед свою команду, видихнули і завмерли. Навіть ті, хто відчайдушно вірили в перемогу, зрозуміли, що тепер, швидше за все, вони збірну Італії в подальших стадіях турніру не побачать.

«Добив» італійських уболівальників той-таки Яшин. На 57-й хвилині господарі отримали право на пенальті – проти Джакомо Булгареллі сфолив Альберт Шестерньов. Перед пробиттям сталася невелика заминка: ніхто з італійців не хотів підходити до «точки». Вибір капітана команди Сальваторі припав на молодого ще Алессандро Маццолу, який приречено підійшов до м’яча і вдарив, аби не схибити. Посланий низом м’яч Яшин піймав намертво! Стан всієї футбольної Італії висловив сам Маццола – він закрив обличчя руками і впав на коліна, опустивши голову.

До кінця гри італійці, швидше за інерцією, ніж з розрахунком на підсумкову перемогу (навіть для перегравання їм потрібно було забити три голи) продовжували йти вперед, але Яшин ще двічі витягав точні удари нападників «Скуадри адзурри» в акробатичних стрибках. Престиж італійського футболу підтримав Джанні Рівера, за 20 секунд до фінального свистка використавши невдалий відскок м’яча від Віктора Шустікова.

1/8 фіналу, крім описаного напруженого протистояння радянської дружини з італійцями, ознаменувалася цілою серією дивовижних поєдинків, серед яких осібно стоїть перемога Великого Герцогства Люксембург, найгучніша в його історії.

Волею жеребу, минувши кваліфікаційний раунд, футболісти герцогства, потрапили на збірну Нідерландів. Саме в цій країні і трапилася історична перемога. З фінансових міркувань (найбільший, він же єдиний стадіон в Люксембурзі був розрахований всього на 6 000 глядачів) обидва матчі вирішили грати в Нідерландах. У першому (гостьовому для голландської команди) матчі в Амстердамі збірна Країни тюльпанів, відкривши рахунок вже на 5 хвилині, дозволила люксембуржцям його зрівняти ще в першому таймі, а в другому і поготів просто катала м’яча до фінального свистка.

За це голландці поплатилися вже за місяць з гаком: у повторній грі в Роттердамі вони були биті збірною футбольного карлика. Не пасучи задніх перед авторитетами, на 20-й хвилині центрфорвард збірної Люксембургу Каміль Діммель відкрив рахунок. Голландці практично тут же його зрівняли, але… знову стали втрачати час і жаліти суперників. А на останній тайм протистояння гості вийшли, як на останній у житті матч: на підступах до свого штрафного люксембуржці буквально «лягали кістьми», відбирали м’яча і кидалися в контратаки. У підсумку голландці пропустили ще один гол, а бомбардир збірної Люксембургу Діммель став героєм країни. І це при тому, що гості провели переможний гол, граючи вдесятьох – на початку другого тайму отримав травму і залишив поле захисник Франсуа Контер.

Не менш драматично були повалені і новоспечені фаворити Кубка європейських націй болгари. Не варто забувати, що Болгарія стала каменем спотикання для збірної Франції два роки тому – саме через слов’ян збірна тоді ще блискусого Фонтена не поїхала в Чилі на чемпіонат світу! Якщо ж врахувати, що при розборі тієї гри з’ясувалося, що єдиний м’яч, забитий у листопаді 1961-го Христо Ілієвим, був зарахований невірно – форвард був «поза грою», – то зуб у французів мався величезний.

У першій грі 29 вересня в Софії болгари зробили свої фірмові 1:0, забивши вже на 24-й хвилині зусиллями Дієва, і дотримали переможний рахунок до фінального свистка. Інтрига матчу в Парижі зберігалася до самого кінця – відкривши рахунок у першому таймі, французи розвинути успіх не змогли, а на 75 хвилині пропустили у відповідь. Тільки надзусилля в атаці дозволили в час, що залишився, дотиснути болгар і забити два м’ячі.

Справжньою мукою, як для гравців, так і для вболівальників, стало протистояння збірної Іспанії з не найсильнішою командою Північної Ірландії. Спочатку в домашньому матчі в Більбао іспанці майже годину не могли знайти ключів до воріт британців, а коли нарешті відкрили рахунок, примудрилися за кілька хвилин пропустити гол у відповідь. Нічия на виїзді зробила північних ірландців фаворитами групи, проте в листопадову погоду на «Відзор парк» в Дубліні гри не вийшло. Єдиний гол «на класі» забили якраз гості – Дель-Соль пройшов по флангу, прострілив, а Хенто вдало підставив ногу.

Пара Австрія – Ірландія також з’ясовувала стосунки довго і напружено. Все ще (скоріше, за традицією), як вважалося, сильніші австрійці не змогли вдома розпечатати ворота команди з Зеленого острова. Матч-відповідь, що проходив з перемінним успіхом, запам’ятався не тільки п’ятьма голами, а й масовою бійкою футболістів обох команд, що почалася після того, як хтось із австрійців зіграв рукою в своєму штрафному майданчику, а данський арбітр Ейнер Поульсен призначив пенальті. Варто відзначити, що незадовго до цього футболісти збірної Австрії зрівняли рахунок – 2:2. Після майже 20-хвилинних розборок за участю поліцейських і тренерів ірландці таки забили свій пенальті, добившись таким чином підсумкової перемоги і проходження в наступний раунд змагань.

Воістину несподіваним був результат ще однієї пари 1/8 фіналу Югославія – Швеція. Фіналіст минулого розіграшу чемпіонату Європи і один з фаворитів поточного розіграшу завершив виступи не в силу своєї слабкості або неготовності, а виключно «завдяки» чудовій грі збірної Швеції. Шведів, варто відзначити, авторитетний журнал «Франс футбол» визнав найкращою європейською командою 1963 року – зігравши 11 поєдинків, вони за рік не зазнали поразки в жодному з них!

Як і в попередній парі, перша гра на полі фаворитів закінчилася нульовою нічиєю. І, як це не дивно, ближче до успіху були саме гості. Югослави, які не чекали від скандинавів подібної вправності, вийшли на матч в Мальме відмобілізованими на перемогу, і вже в середині першого тайму повели в рахунку зусиллями Замбати. Шведам знадобилося менше 10 хвилин, щоб відновити рівновагу – відзначився Перссон.

Той самий сценарій, щоправда, з точністю до навпаки, повторився і в другому таймі – уже на гол Перссона за чотири хвилини відповів зірка попереднього європейської першості Мілан Галіч. А на 72-й хвилині настала розв’язка: воротар «югів» Мілутін Шошкич виявився закритим власними захисниками і не побачив удару Харрі Більда, а тому помітив м’яча, коли той вже влітав у сітку його воріт. І хоча до кінця матчу залишалося ще майже 20 хвилин, югослави відігратися вже не зуміли – більшу частину часу скандинави тримали м’яч і навіть мали шанси збільшити свою перевагу.

Відкриття кваліфікаційного раунду – збірна НДР – стрибнути вище голови не змогла, та й суперник їм знову попався з найсерйозніших – майбутні олімпійські чемпіони – збірна Угорщини. Угорці врахували гіркий досвід чехословацької команди, і поставилися до команди НДР з усією серйозністю. Злі язики говорили, що успіх Угорщини в цій парі був зумовлений ще й тим, що обидві команди тренували не просто колеги, а й друзі, які разом тренували угорську національну команду на чемпіонаті світу 1958 року.

Перша зустріч команд в Берліні пройшла в дусі «соцреалізму»: збірні Німецької Демократичної Республіки і Народної Республіки Угорщини вивів на матч головний арбітр з Радянського Союзу Петро Бєлов. Почесний перший удар по м’ячу зробила перша жінка-космонавт Валентина Терешкова, яка разом з Юрієм Гагаріним здійснювала турне країнами Європи. І все це в кілометрі від руїни Рейхстагу, залишеного німцям «на добру згадку» від «визволителів».

Збірна Угорщини диктувала умови протягом усього матчу, а серед гравців особливо виділялися Флоріан Альберт, Дьюла Ракоші та Ференц Бене. Німці намагалися ні в чому не поступатися – боролися за кожен м’яч, але в результаті все одно програли. Переможний гол чудовим ударом у «дев’ятку» забив Ракоші.

У Будапешті суперники влаштували гру під назвою «хто більше» – угорці весь перший тайм виходили вперед у рахунку, а німці старанно відігравалися з інтервалом не більше 10 хвилин. Коли ж на початку другого тайму Шоймоші реалізував пенальті, здавалося, що цей рахунок угорцям вже вдасться утримати. Німці відігралися лише на 81-й хвилині, а на фінальний штурм ні в однієї з команд сил вже не лишилося.

Компанію вищезазначеним збірним у чвертьфіналі склала команда Данії. Ось вже хто дійсно «проскочив» у наступне коло, так це скандинави! Зробивши солідний гольовий запас в чотири м’ячі в Копенгагені (могло легко бути і 10:0, настільки жалюгідно виглядали албанці), вони дозволили собі розслабитися і програти в Тирані (0:1).

Всі матчі 1/8 фіналу

30 травня 1963, Більбао. Іспанія – Північна Ірландія 1:1 (Амансіо 58ʹ – Ірвайн 76ʹ).

30 жовтня 1963, Белфаст. Північна Ірландія – Іспанія 0:1 (Хенто 66ʹ).

19 червня 1963, Белград. Югославія – Швеція 0:0.

18 вересня 1963, Мальме. Швеція – Югославія 3:2 (Перссон 31ʹ, 60ʹ, Більд 72ʹ – Замбата 23ʹ, Галіч 64ʹ).

29 червня 1963, Данія – Албанія 4:0 (Петерсен 20ʹ – пен., Мадсен 31ʹ, Клаусен 40ʹ, Еноксен 49ʹ).

30 жовтня 1963, Тирана. Албанія – Данія 1:0 (Пано 3ʹ).

11 вересня 1963, Амстердам. Люксембург – Нідерланди 1:1 (Май 33ʹ – Нюнінга 5ʹ).

30 жовтня 1963, Роттердам. Нідерланди – Люксембург 1:2 (Крьойвер 35ʹ – Діммер 20ʹ, 68ʹ).

25 вересня 1963, Відень. Австрія – Ірландія 0:0.

13 жовтня 1963, Дублін. Ірландія – Австрія 3:2 (Кантуелл 45ʹ, 90ʹ – пен., Фогарті 64ʹ – Колецнік 38ʹ, Фльогель 83ʹ).

29 вересня 1963, Софія. Болгарія – Франція 1:0 (Дієв 24ʹ).

26 жовтня 1963, Париж. Франція – Болгарія 3:1 (Гужон 44ʹ, 81ʹ, Ербен 78ʹ – Якімов 75ʹ).

13 жовтня 1963, Москва. СРСР – Італія 2:0 (Понєдєльник 22ʹ, Численко 42ʹ).

СРСР: Урушадзе, Дубинський, Шестерньов, Крутіков, Воронін, Короленков, Метревелі, Численко, Понєдєльнік, Іванов, Хусаїнов.

Італія: Негрі, Мальдіні, Факкеті, Гуарнері, Сальвадорі, Трапаттоні, Булгареллі, Корсо, Сормані, Рівера, Паскутті.

10 листопада 1963, Рим. Італія – СРСР 1:1 (Рівера 89ʹ – Гусаров 33ʹ).

Італія: Сарті, Бурньїч, Факкеті, Гуарнері, Сальвадорі, Трапаттоні, Доменгіні, Булгареллі, Маццола, Рівера, Менікеллі.

СРСР: Яшин, Мудрик, Шестерньов, Крутіков, Воронін, Шустиков, Численко, Іванов, Гусаров, Короленков, Хусаїнов.

19 жовтня 1963, Берлін. НДР – Угорщина 1:2 (Ньольднер 51ʹ – Бене 18ʹ, Ракоші 88ʹ).

3 листопада 1963, Будапешт. Угорщина – НДР 3:3 (Бене 7ʹ, Шандор 17ʹ, Шоймоші 51ʹ – пен. – Хайне 12ʹ, Р. Дукка 26ʹ, Ерлер 81ʹ).