Читать книгу Історія чемпіонатів Європи з футболу - Тимур Желдак - Страница 9

Нашу розповідь про першості Європи має досить дискретний характер в силу значних часових проміжків – між сусідніми чемпіонатами інтервал по чотири роки, а це у футболі ох який термін. Історія ж безперервна і деколи ключову роль в результатах команди має не те, що відбувається на полі, а й те, що за ним. Не те, що передує грі, але і те, що буває після неї. Короткий нарис про літо 1964 допоможе зрозуміти, як беззастережно одна з найсильніших збірних Європи, фіналіст двох європейських першостей, поступово розгубила свій потенціал, а вболівальникам більше двадцяти років довелося лише згадувати колишню славу і мріяти про нові перемоги.

Це Артеміо Франкі, глава Італійської футбольної асоціації, вітав радянську дружину з «приголомшливим досягненням – виходом до фіналу ЄВРО вдруге поспіль». Це «Франс Футбол» зазначав, що на шляху до фіналу збірна СРСР не програла жодного матчу. У вищого же керівництва країни і футбольної федерації оцінка першості, що завершилася, була однозначною: «радянські футболісти осоромили честь Червоного Прапора, ганебно програвши іспанській команді в присутності генералісимуса Франко, якому дозволили зловтішатися, зганьбили честь радянської держави».

Біда була навіть не в тому, що іспанці виявилися сильнішими, а в тому, що радянська команда програла «не тим» і «в непотрібному місці».

Своєї посади позбувся головний тренер збірної СРСР Костянтин Бєсков, офіційно призначений з метою підготовки до Чемпіонату світу в Англії. Він довго намагався довести, що до Мундіалю збірна буде готова вирішувати найвищі завдання, але розмовляти з Бєсковим ніхто не став. Через своїх секретарів тодішній секретар ЦК КПРС Леонід Іллічов передав фразу в стилі сталінських «незамінних людей», яких, як відомо «не буває»: «Костянтине Івановичу! І ви без роботи не залишитесь, і збірна без старшого тренера не залишиться».

В принципі, відомий партійний ідеолог і функціонер був правий: Костянтин Іванович ще сорок років керував різними командами, з перемінним успіхом приводячи їх до перемог на внутрішній і помітним досягненням на міжнародній арені. Ось тільки збірної такого класу, яка грала у 1963–1964 роках, у Радянського Союзу більше не було.