Читать книгу Історія чемпіонатів Європи з футболу - Тимур Желдак - Страница 2

Оскільки в першому відбірковому циклі вирішили взяти участь представники всього 17 країн з 25 футбольних асоціацій, що входили на той момент у Європейський футбольний союз (ФРН, Голландія, Італія й британські федерації вирішили ігнорувати турнір), для розіграшу був використаний наступний формат:

– один кваліфікаційний раунд (у ньому випало поміряться силами командам Ірландії й Чехословаччини);

– два раунди (1/8 і 1/4 фіналу) зі спарених матчів на полі кожної з команд;

– фінальний турнір по кубковій системі з півфіналів, фіналу й матчу за третє місце на полях однієї із країн-півфіналістів.

Єдине, що не вирішувалося виконавчим комітетом УЄФА в ті далекі роки – це розклад матчів. Тобто європейський футбольний союз провів жеребкування, а далі нехай собі грають, коли домовляться між собою безпосередньо федерації команд-учасників. Аби тільки до початку фінальної частини Кубка встигнули.

Саме така вільність у визначенні строків, довгі переговори між футбольними федераціями Чехословаччини й Ірландії, а також бажання радянського спортивного керівництва бути «поперед планети всієї» і привели до того, що перший матч в історії Чемпіонатів Європи відбувся саме в Москві, у Лужниках, на Центральному стадіоні ім. В.І. Леніна при 100 000 глядачів, де радянська дружина під керівництвом Гаврила Качаліна приймала збірну Угорщини.

Слід нагадати, що в середині минулого століття угорці були одними із законодавців футбольної моди, стабільно добиралися до фіналів або півфіналів престижних міжнародних турнірів. Однак на перший відбірковий матч у Москву гості приїхали не в найсильнішому складі, без знаменитих воротаря Дьюди Грошича, півзахисника Йожефа Божика й форварда Нандора Хидекгути. Проте у складі угорців виблискував ще молодий Лайош Тічи, що зарекомендував себе з гарної сторони на Чемпіонаті світу в Швеції. За два роки він стане зіркою збірної Угорщини на олімпійському турнірі. Поки ж радянська команда, що не мала права на поразку, домінувала по всіх статтях.

Перший гол в історії чемпіонатів Європи забив нападник збірної СРСР і московського «Спартака» Анатолій Ільїн. Трапилася ця подія вже на 4-й хвилині зустрічі з угорцями: Валентин Іванов пройшов правим флангом і прострелив у штрафну. Центральний захисник угорців Ференц Шипош м’яч перехопив, але навіщось пустився у обводку поблизу власної воротарської. Ільїн шулікою накинувся на угорця, двома торканнями відібравши в того м’яч і вразивши ціль. У сьогоднішньому футболі такий гол був би неможливий через значно вищі швидкості та значно розвинутіший атлетизм гравців, але що було – те було. Ну і, скажімо відверто, хвилини слави радянського футболу забувати не варто.

До кінця матчу збірна СРСР ще двічі вразила ворота гостей, продемонструвавши в такий спосіб свою впевнену перевагу. Другий гол радянської команди провів Слава Метревелі потужним ударом з 12 метрів прямо в «дев’ятку». Третій м’яч став ще одним наглядним матеріалом для підручників футбольної естетики: після триходівки на підступах до штрафного майданчика московський торпедівець Валентин Іванов вискочив сам на сам, обіграв голкіпера й закотив м’яча у порожні ворота.

На створення переваги в три м’ячі радянська команда витратила ледь більше півгодини. Не дивно, що в другому таймі господарі відверто догравали матч і навіть дозволили угорцям незадовго до фінального свистка забити гол престижу.

Зустріч відповідних збірних Угорщини й СРСР відбулася рівно за рік. До цього двобою збірна СРСР підійшла з новим тренером. Замість Гаврила Качаліна, звільненого після розгромної поразки 0:5 від англійців у товариському матчі на «Уемблі», керувати радянською збірною був призначений Михайло Якушин.

На цей матч угорці зібрали всіх найсильніших гравців, що не особливо допомогло. Властиво в безперервних, хоча і не дуже акцентованих, атаках збірна Угорщини провела лише перший тайм. А наприкінці години гри стався момент, що змінив хід двобою, зламавши моральний дух господарів: четверо радянських футболістів утекли в контратаку, і київський динамовець Юрій Войнов наніс сильний точний удар з-за меж штрафного майданчика. Голкіпер угорців Грошич виявився безпорадним.

Фактично, після цього моменту угорці здалися, а збірна СРСР стала чекати свого суперника по чвертьфіналу. Чвертьфіналу, який так і не відбувся, але про це трохи пізніше, адже й на початковій стадії відбулася маса цікавезних подій, що зайняли гідне місце в європейській футбольній історії.

Нарешті, на вісім місяців пізніше, ніж перші зустрічі 1/8 фіналу, відбувся перший кваліфікаційний матч. Не пощастило з жеребкуванням, як уже було сказано, чехословакам та ірландцям. Тобто першим скоріше все-таки пощастило, а от збірна Ірландії так і не взяла участі в основній сітці турніру.

Між тим, почалося все доволі оптимістично для хлопців із Зеленого острова – у Дубліні команда господарів обіграла досить сильну збірну Чехословаччини 2:0. Але мітч у відповідь у Братиславі не залишив представникам острівної держави жодних шансів – 4:0 на користь Чехословаччини.

Слід зазначити, що протистояння цих двох збірних увійшло в історію одразу з кількох причин. По-перше, на 23-й хвилині першого матчу відбулася заміна травмованого Густава Мраза на Іржі Хільдебранда. Ну й що такого, запитаєте ви, хіба мало на чемпіонатах Європи проводиться замін? Нагадаємо, що аж до 1968 року на всіх змаганнях під егідою УЄФА й ФІФА поняття заміни не було. Тобто заміни офіційно не дозволялися, а отже, були заборонені. Однак ірландці із чехословаками ще до матчу домовилися про право заміняти гравця, якщо він одержав травму. Нічого не зміг їм заперечити й бельгійський арбітр Люсьен Ван-Нюффель. Таким чином, чех Хільдебранд увійшов в історію чемпіонатів Європи як єдиний гравець, який вийшов на «нелегальну» заміну.

Цікавим випадком відзначилася й повторна гра цих команд, що закінчилася переконливим реваншем чехословаків. Воротар переможців – Імрих Стахо – став першим і до нинішнього часу єдиним воротарем в історії чемпіонатів Європи, який уразив ворота суперника. Він провів гол з пенальті вже на третій хвилині гри.

У двобоях стадії 1/8 фіналу також відбулося чимало цікавих подій. У грі Румунія – Туреччина був травмований воротар гостей Тургай Шерен. Румунська сторона була не проти проведення заміни, однак вето на джентльменське рішення наклав швейцарський арбітр Готфрід Дінст. Голкіпера винесли з поля на ношах, а місце у воротах зайняв нападник Джан Барту. Зіграти із воротарською надійністю він не зміг, тому румуни за останні 30 хвилин матчу наколотили туркам три м’ячі. У матчі-відповіді турки практично «дістали» румунів – 2:0, однак після цього зайво квапилися й практично не створили жодного небезпечного моменту. Румуни ж відверто тягли час, вибиваючи м’яча на трибуни й подовгу катаючи його на своїй половині поля.

Один з фаворитів турніру, збірна Франції, легко розібралася із греками – у першому матчі цих команд у Парижі господарі «вистрілювали» серіями по три м’ячі: спочатку з 23-й по 29-ту хвилину, а потім – з 85-ї по 88-му. Як результат – рекорд результативності в одному матчі й рекорд великого рахунку. Перший буде побитий уже за два роки при особистій участі тих таки французів, другий – протримається сорок чотири роки.

Матч-відповідь у Греції також увійшов до історії: єдиним голом греків у цій грі став автогол французького захисника Марше. Таким чином, Марше став першим футболістом в історії чемпіонатів Європи, який забив гол у власні ворота.

В інших парах усе склалося більш-менш рівно: сильніші збірні Австрії, Югославії, Португалії, Іспанії й Чехословаччини перемогли без проблем команди рангом нижче – відповідно Норвегію, Болгарію, НДР, Польщу та Данію.

Усі матчі кваліфікації й 1/8 фіналу

Кваліфікаційний матч

5 квітня 1959, Дублін. Ірландія – Чехословаччина 2:0 (Туохі 22ʹ, Кентуелл 42ʹ пен.).

10 травня 1959, Братислава. Чехословаччина – Ірландія 4:0 (Стахо 3ʹ – пен., Бубернік 57ʹ, Павлович 67ʹ, Долинський 75ʹ).

1/8 фіналу

28 вересня 1958, Москва. СРСР – Угорщина 3:1 (Ільїн 4ʹ, Метревелі 20ʹ, Іванов 32ʹ – Гереч 84ʹ).

СРСР: Бєляєв, Кесарєв, Масльонкін, Б. Кузнєцов, Войнов, Царьов, Метревелі, В.Іванов, Симонян(к), Мамедов, Ільїн.

Угорщина: Бако, Карпати, Шипош, Шароши, Бунджак, Беренди, Будаи, Гереч, Чордаш, Тіхи, Бенчич.

27 вересня 1959, Будапешт. Угорщина – СРСР 0:1 (Войнов 58ʹ).

Угорщина: Грошич, Матраї, Шипош, Шароши, Бжик, Котас, Шандор, Гереч, Альберт, Тіхи, Феньвеши.

СРСР: Яшин, Кесарєв, Масльонкін, Б. Кузнєцов, Войнов, Нетто(к), Метревелі, Ісаєв, В.Іванов, Бубукін, Месхі.

1 жовтня 1958, Париж. Франція – Греція 7:1 (Копа 23ʹ, Фонтен 25ʹ, 85ʹ, Сізовскі 29ʹ, 88ʹ, Вінсен 61ʹ, 87ʹ – Іфантіс 48ʹ).

3 грудня 1958, Афіни. Греція – Франція 1:1 (Марше 85ʹ (автогол). – Бруе 48ʹ).

2 листопада 1958, Бухарест. Румунія – Туреччина 3:0 (Оайде 62ʹ, Костантину 77ʹ, Данулеску 81ʹ).

26 квітня 1959, Стамбул. Туреччина – Румунія 2:0 (Кючюкандоньядіс 13ʹ пен., 54ʹ).

20 травня 1959, Осло. Норвегія – Австрія 0:1 (Хоф 32ʹ).

23 вересня 1959, Відень. Австрія – Норвегія 5:2 (Хоф 2ʹ, 25ʹ пен., Нємєц 21ʹ, 73ʹ, Скерлан 60ʹ – Едегорд 19ʹ, 35ʹ).

31 травня 1959, Белград. Югославія – Болгарія 2:0 (Галіч 1ʹ, Тасіч 87ʹ).

25 жовтня 1959, Софія. Болгарія – Югославія 1:1 (Дієв 55ʹ – Муїч 57ʹ).

21 червня 1959, Берлін. ГДР – Португалія 0:2 (Мататеу 12ʹ, Колуна 67ʹ).

28 червня 1959, Порту. Португалія – ГДР 3:2 (Колуна 45ʹ, 62ʹ, Кавем 68ʹ – Фогт 77ʹ, Коле 72ʹ).

28 червня 1959, Хожув. Польща – Іспанія 2:4 (Поль 34ʹ, Брихший 62ʹ – Суарес Мірамонтес 40ʹ, 52ʹ, ді Стефано 41ʹ, 56ʹ).

14 жовтня 1959, Мадрид. Іспанія – Польща 3:0 (ді Стефано 30ʹ, Хенсана 69ʹ, Хенто 85ʹ).

23 вересня 1959, Копенгаген. Данія – Чехословаччина 2:2 (Педерсен 17ʹ, Хансен 19ʹ – Хитань 29ʹ, Долинський 42ʹ).

18 жовтня 1959, Брно. Чехословаччина – Данія 5:1 (Бубернік 39ʹ, 56ʹ, Шерер 47ʹ, 86ʹ, Долинський 63ʹ – Крамер 33ʹ).