Читать книгу Історія чемпіонатів Європи з футболу - Тимур Желдак - Страница 7

Першими в боротьбу на чвертьфінальній стадії вступили збірні Люксембургу та Данії. Футболісти Великого герцогства, наробивши багато шуму в попередньому раунді, до матчів з срібними призерами римської олімпіади підійшли аж ніяк не в статусі фаворитів. Ще й більш того, у складі Люксембургу вибув зі строю їхній головний нападник Діммер. Проте саме протистояння Люксембургу та Данії стало найбільш результативним, напруженим і драматичним.

У першій грі команди обмінювалися голами по черзі: одна команда (частіше це були господарі) виходила вперед, друга ж протягом не більше восьми хвилин зрівнювала рахунок. Так тривало 50 хвилин – до рахунку 3:3. На цьому запал суперників вичерпався – господарів стали полишати сили, а здивовані спритністю футбольного карлика данці вирішили перенести вирішення питання на домашню гру.

Однак і в Копенгагені трилер не завершився – знову на гол однієї команди суперник вперто відповідав своїм. Примітно, що за Данію відзначався виключно її капітан Мадсен, завдяки чому європейські газети називали матчі цих двох збірних «Мадсен проти Люксембургу».

У наш час данці пройшли б далі і за підсумками двох зустрічей, оскільки забили більше м’ячів на чужому полі. Але в шістдесятих це ще не мало жодного значення, а тому команди почали готуватися до додаткового, вирішального матчу на нейтральному полі. До речі, якби і він не виявив переможця, в хід пішла б монетка. Але монетки і їхній фатальний вплив на долі футбольної Європи ще попереду, а поки ж слідом за найбільшим тріумфом в історії Люксембург зазнав у Голландії і найбільшого розчарування (саме там за домовленістю сторін проводилось перегравання). Фаворит пари – данці, забивши гол під кінець першого тайму, просто «засушили» гру, не давши представникам Великого герцогства шансів зрівняти рахунок. Знову відзначився Мадсен, який став, таким чином, кращим бомбардиром відбіркової стадії Кубка Європи.

Збірна Іспанії на стадії чвертьфіналу постала в дещо оновленому складі та з новою тактикою. Головного тренера піренейців Хосе Вільялонга як тільки не паплюжили в іспанській пресі, адже до складу не потрапив лідер «Реала», семиразовий (на той момент) чемпіон Іспанії та п’ятиразовий володар Кубка чемпіонів Франсіско Хенто. Перший матч з, як вважалося, непоступливою збірною Ірландії дав відповідь усім скептикам про тактичну і функціональну готовність іспанської збірної за версією Вільялонга: господарі «знесли» остров’ян 5:1, забивши 4 м’ячі вже до 33-й хвилини. Іспанія перевершила ірландців в техніці, швидкості, витривалості та взаємодії на полі. Її перевага була настільки значною, що і в другій зустрічі в Дубліні збірна Ірландії не змогла показати нічого переконливого. Іспанці відвантажили по голу в ворота Алана Келлі в кожному з таймів і поїхали додому готуватися до прийому фінальної частини Кубка Європи.

Не вийшло гідного протистояння і в парі збірних Угорщини та Франції. У французів, які залишилися без блискучих Копа і Фонтена, не знайшлося ані лідера, здатного повести команду за собою, ані бомбардира, що реалізує напівмоменти в забиті голи, ані тренера, здатного створити боєздатний колектив з посередніх виконавців. В угорців, навпаки, саме в 1963–1964 роках підросло ціле покоління дуже талановитих і прогресуючих футболістів, серед яких найбільш помітні були Флоріан Альберт (на момент ігор з Францією – 21 рік), Ференц Бене (19 років) і Янош Фаркаш (20 років). За участі ветерана збірної Шіпоша, який зв’язував оборону з атакою, молоді угорці обробили «під горіх» французів на їхньому полі 3:1, а потім добили і в домашньому матчі 2:1.

У чвертьфіналі радянській збірній знову дістався чи не найскладніший суперник – молода, швидка і технічна збірна Швеції. За минулі півроку після матчів з італійцями, склад у збірної СРСР особливо не змінився – хіба що варто відзначити дебют у головній команді країни молодого (у 21 рік дебютувати в збірній було дуже престижно) таланта з Мінська Едуарда Малофєєва, який прославився своєю швидкістю і настирливістю.

Перший матч у Стокгольмі став справжнім випробуванням – на промоклому в’язкому полі шведи неквапливо й подовгу розігрували м’яча, а радянській команді ніяк не вдавалося перехопити ігрову ініціативу, щоб змусити суперника грати у свій футбол. Як водиться, ключова роль у цьому була покладена на лідерів команди, які справлялися з нею з перемінним успіхом. Альберт Шестерньов втілював непрохідність оборони, Валерій Воронін диригував в півзахисті, а Ігор Численко невтомно проходив по флангу і «навантажував» у штрафний майданчик Арне Арвідссона.

Втім, жодній з команд до перерви відзначитися не вдалося – ані шведи, ані збірна СРСР свої нечисленні моменти не використали. А ось після перерви млявий темп змінився п’ятнадцятихвилинкою шведського тиску та вкрай небезпечними радянськими контратаками. Результатом однієї з них став пас Вороніна на Численко, простріл якого з меж воротарського одним точним дотиком завершив Валентин Іванов.

Збірна Швеції на такий поворот подій не розраховувала, і її гра перетворилася на справжній хаос. Але з хаосу, як відомо, народжується порядок – так і гол-відповідь шведів під саму завісу гри став результатом хаосу біля воріт Яшина. Півзахисник господарів Мартінссон потужно прострілив з вільного удару в центр штрафного майданчика радянської збірної. Дві поспіль спроби винести м’яч призвели до рикошетів, а найспритнішим у ситуації опинився форвард шведів Хамрін. Він в балетному стрибку проштовхнув м’яч у ворота повз Яшина, що кинувся назустріч.

Як часто буває після подібних матчів, преса обох країн рапортувала про те, що суперники «дивом врятувалися». Шведи називали випадковими контратаку і гол Іванова, а свій гол – логічним результатом «тотальної переваги протягом усієї зустрічі», «Известия» ж вичитували радянських футболістів за хвилинну розхлябаність у своїй штрафній, яка коштувала втраченої перемоги, «завойованої за попередні 89 хвилин».

У проміжку між іграми основним джерелом новин і хвилювань радянського футболу став ветеран і лідер збірної Лев Яшин. Спочатку він, як кращий воротар континенту, захищав ворота збірної УЄФА в товариському матчі проти збірної Скандинавії, присвяченому 75-річчю Датського футбольного союзу. У тому матчі капітан данців та скандинавської збірної Уле Мадсон в’їхав в коліно Яшину прямою ногою, та так, що видатний воротар не зміг продовжити гру. Під питанням виявилася і його участь у матчі-відповіді зі шведами.

А вже за тиждень Яшин вивів збірну СРСР на поле під овації «Лужників». Захоплення публіки не в останню чергу було адресовано саме Яшину – перед матчем головний редактор «Франс футбол» вручив прославленому голкіперу «Золотий м’яч» – вищу футбольну нагороду Старого Світу – як кращому гравцеві Європи 1963 року. Це був перший подібний успіх радянського футболіста і єдиний досі – воротаря.

Овації «Лужників» тривали і після фінального свистка, адже шведська команда в цей раз програла за всіма статтями 3:1.

Костянтин Бєсков на цей матч обрав атакувальну тактику з п’ятьма нападаючими, повернувши в основний склад Віктора Понєдєльніка і Галімзяна Хусаїнова. Саме ці двоє невтомних форвардів і зробили основний внесок у перемогу. За великим рахунком рівна гра з небезпечними моментами біля обох воріт тривала лише до 32-ї хвилини, коли Хусаїнов на швидкості обійшов захисника, віддав точний пас на хід Понєдєльніку, а той у два дотики вразив ворота Арвідссона. До кінця тайму вже лише радянські футболісти мали можливості відзначитися, однак діяли неточно.

Рахунок було подвоєно через 10 хвилин після перерви, і знову спрацювала ударна зв’язка Хусаїнов – Понєдєльнік: перший протягнув м’яч, стягнувши на себе трьох захисників, а другий без перешкод щічкою точно відправив його в сітку ударом з 25 метрів. Гра була фактично зроблена, але шведам знову пощастило – помилкою в обороні збірної СРСР скористався Хамрін.

Рахунок став «слизьким», шведи забігали веселіше, але радянська команда швидко зняла інтригу в матчі: Валентин Іванов і Валерій Воронін пройшли всю половину поля суперника, відрізаючи захисників одного за іншим, в результаті чого Воронін вирвався один на ворота й розстріляв Арвідссона. Після такої впевненої перемоги радянська команда вирушала до Іспанії в ранзі фаворитів ЄВРО-1964.

Всі матчі чвертьфіналу

4 грудня 1963, Люксембург. Люксембург – Данія 3:3 (Пило 1ʹ, Клен 23ʹ, 50ʹ – Мадсен 9ʹ, 30ʹ, 46ʹ).

10 грудня 1963, Копенгаген. Данія – Люксембург 2:2 (Мадсен 16ʹ, 70ʹ – Леонар 13ʹ, Шміт 84ʹ).

18 грудня 1963, Перегра. Амстердам. Данія – Люксембург 1:0 (Мадсен 43ʹ).

11 березня 1964, Севілья. Іспанія – Ірландія 5:1 (Амансіо 12ʹ, 29ʹ, Фусте 15ʹ, Марселіно 33ʹ, 88ʹ – МакЕвой 21ʹ).

8 квітня 1964, Дублін. Ірландія – Іспанія 0:2 (Сабалья 25ʹ, 88ʹ).

25 квітня 1964, Коломб. Франція – Угорщина 1:3 (Коссе 73ʹ – Альберт 15ʹ, Тічи 16ʹ, 70ʹ).

23 травня 1964, Будапешт. Угорщина – Франція 2:1 (Шіпош 24ʹ, Бене 55ʹ – Комбо 2ʹ).

13 травня 1964, Стокгольм. Швеція – СРСР 1:1 (Хамрін 87ʹ – Іванов 62ʹ).

Швеція: Арвідссон, Русандер, Вінг, Бергмарк, Юханссон, Мільд, Хамрін, Більд, Симонссон, Мартінссон, Перссон

СРСР: Яшин, Мудрик, Шестерньов, Глотов, Воронін, Корнєєв, Численко, Іванов, Гусаров, Малофєєв, Короленков.

27 травня 1964, Москва. СССР – Швеція 3:1 (Понєдєльнік 32ʹ, 56ʹ, Воронін 83ʹ – Хамрін 78ʹ).

СРСР: Яшин, Мудрик, Шестерньов, Глотов, Воронін, Корнєєв, Численко, Іванов, Понєдєльнік, Гусаров, Хусаїнов

Швеція: Арвідссон, Русандер, Вінг, Бергмарк, Мільд, Свенссон, Хамрін, Більд, Симонссон, Мартінссон, Перссон.