Читать книгу Я мушу мовчати - Вадим Рибачук - Страница 14

Дзвінким ключем летять лелеки,

У них і гідність є, і сила.

Так близько знов ми є до спеки.

Чи всіх образ мені простила?

Полишив дощ за садом тишу.

Мені б її ввібрати в кімнати!

Та гомін твій собі залишу,

Щоб страх собі ним дарувати.

Цей страх мені є справжня користь,

Що ти підеш кудись, без бою,

А я отут, собі натомість,

Влаштую бій з самим собою.

Дзвінким ключем летять лелеки,

У них і гідність є, і сила.

Тебе стерплю ще й після спеки,

Хоч ти й даремно гомоніла…