Читать книгу Я мушу мовчати - Вадим Рибачук - Страница 3

Ти мене ображаєш і пилко

Люди дивляться на злісні вчинки,

Серед вулиць є соромно й гірко

Чути вкотре від тебе вказівки.

Сміло брешеш ти в очі тим людям,

Там провини мої не злічити!

Котрим маю довіритись суддям,

Щоб зів’яли омани, мов квіти?

Ти мене ображаєш і небо

Сипле громом зневіру у краще.

Я на мить зневірюсь у себе,

А назавжди – не змусиш нізащо.

Ти мене не питаєш про блага,

Корті хочу в житті своїм мати.

Бо «болить» тобі власна повага,

Добрі статки, розкішні кімнати…

Чим я жити тобі заважаю? —

Просто мрію про кращу Вкраїну!

Може мало тобі є врожаю?

Бог дає усім людям хлібину.

Ти мене ображаєш і вдачу

Знов затьмариш, ламаючи долю.

Я пробачу тебе… Я ПРОБАЧУ!

Тільки нащо доводиш до болю?