Читать книгу Я мушу мовчати - Вадим Рибачук - Страница 22

Так прикро враз мені було

Аж зникнути хотів!

Я ж завжди ніс тобі тепло,

А ти мені – дощів.

Я – спокій серед гожих днів,

А ти – лише той птах,

Що місто моє звеселив

Тим співом в небесах.

Той спів мав явно за мету

Змінити всім думки,

Що я розгублюсь на лету,

Як вийду «з-під руки».

Мене тримати хочеш ти,

Як море – своїх хвиль.

А я благаю: «Відпусти!»

Або піду на штиль!