Читать книгу Соняшник. Поезії 1960–1970 років - Иван Драч - Страница 24

Дві сестри, тоненькі і сухенькі,

Осінь ловлять в пелени над ставом.

З господарства лине чистий дзенькіт,

У воді поплюскує небавом.

Віспа порябила лиця жовті,

Доброти у серці не роз’їла.

Полум’яне листя сипле жовтень,

Тужавіє нива задубіла.

Гуси білі, вилизані, тлусті

Ґелґотять, бо скоро будуть вбиті,

І калина у червоній хустці

Кров’ю сходить по степлілім літі.

Дві сестри старенькі на пташарні

Лускають насіння гарбузове,

І дрижать їх руки незугарні,

Чорні, закоцюрблені, дубові.

Кури, гуси – все життя у пір’ї.

Є город маленький коло хати.

Чорнобривці спіють на подвір’ї.

Є коза, щоб молоко давати.

А вітри двадцятого століття

Моє серце трудне підіймають.

І сидять старенькі край заміті

У вогні осіннього розмаю,

Вмерло їхнє «бути чи не бути»,

А повз них летять у світ дороги.

Стань!

Подумай!

Скільки доль забутих

Навіть не спиналося на ноги.

Непомічена прийшла людина.

Непоміченою тихо вмерла.

Стань! Тяжка провина безневинна

Крила над тобою розпростерла.