Читать книгу Соняшник. Поезії 1960–1970 років - Иван Драч - Страница 26

Весело-строга, і духмяна,

Проста, і мудра, і легка,

Встає вона, кам’яностанна,

І носить хмари на руках.

Художній синтез вийшов з моди,

Чи смак на цвинтарі живе?!

Мажорні тішаться акорди,

І за живе бере нове.

Сучки обрубані. Світає

В архітектурі. Грає скло.

І вітражів веселі зграї

Блакиті буйній цілять в лоб.

На землю зорі – в шиби, в душі!

І сяде небо за столом.

Бо цвіль підвальну вперто душать

Озон, і сонце, і зело!

Нам треба неба без ліміту,

Землі нам треба й поготів.

Співмірна музика граніту

З архітектурою хребтів,

Негнутих вольових хребтів.