Читать книгу Соняшник. Поезії 1960–1970 років - Иван Драч - Страница 27

Земля без землі – тільки ребра планети.

Де ти взялося? Ділося б де ти?

Зелені дати тобі чи водиці?

На кожне ребро по блакитній птиці?

Щодня підіймаюсь з глибин огуди,

Щодня переорюю змучені груди —

Од краю до краю ребра покраю,

Може, колись доорюсь до раю.

– Не дооретесь, діду, помрете.

Доточите ребра до ребер планети.

Був собі тато, була собі мама, було собі я.

Тато сиділи собі на ослоні.

Тато робили мені вітряка,

А мама кашу мені варила,

А киця Мурка гралась собі з хвостом.

А прийшли дядьки, кричали на тата.

І мама мене зачинила у хаті,

І киця кричала на мене без мами.

Кричала киця на мене,

Кричала мама надворі,

І я кричало, бо всі кричали,

І з печі так пахла гречана каша.

Захотілося татові спати,

Склали руки йому на грудях

І поклали тата на лаві.

А я собі кричало: «Дайте каші!

Ну, мамцю, дайте каші, люба мамцю!»

Мама плаче коло печі, а я плачу

коло мами.

Отож піду до тата, нажаліюсь

на маму:

Я хочу собі каші, а мама не дає.

Свічка на столі. Руки на грудях.

Був собі тато. Тепер тільки мама та я.