Читать книгу Пікнік на льоду - Андрей Курков, Андрій Курков - Страница 14

Підіймаючись уранці до себе, Віктор зіштовхнувся з дільничним міліціонером.

– Доброго ранку! – зрадів Сергій Фішбейн-Степаненко. – Щось ви блідий…

– Як Мишко? – запитав Віктор зацькованим голосом.

– Усе в порядку! – усміхнувся дільничний. – Звичайно, нудьгував без хазяїна. Там у вас у морозильнику риба закінчується…

– Красно дякую! – Віктор спробував удячно всміхнутися, але усмішка вийшла хвороблива і кисла. – Я ваш боржник! Може, якось вип’ємо по чарці?

– Спасибі. Не відмовлюся, – міліціонер кивнув. – Дзвоніть, адже телефон знаєте! І якщо треба буде ще раз доглянути за вашим плеканцем – не соромтеся! Я люблю тварин. Справжніх, звичайно, а не тих, з якими випадає мати справу по службі…

Мишко зрадів хазяїну. Він уже стояв у коридорі, коли Віктор зайшов і увімкнув світло.

– Привіт, любий! – Віктор опустився навпочіпки і зазирнув пінгвінові в очі.

Йому здалося, що Мишко всміхнувся.

В очах пінгвіна дійсно блиснули радісні іскорки і він незграбно ступив уперед, до свого хазяїна.

– Хоч хтось чекає на мене в цьому світі! – подумав Віктор.

Він підвівся на ноги, роздягся і пройшов у кімнату. Пінгвін почапав слідком.