Читать книгу Пікнік на льоду - Андрей Курков, Андрій Курков - Страница 28

Степан Якович Підпалий мешкав на першому поверсі сірого сталінського будинку неподалік від метро «Святошин». Потупцявшись перед його дверми, Віктор подзвонив.

Його довго розглядали у вічко, а потім деренчливий старечий голос запитав:

– Вам кого?

– Мені потрібний Степан Якович, – відповів Віктор.

– А ви хто?

– Мені вашу адресу в зоопарку дали… – пояснив Віктор. – Я з приводу пінгвінів…

Попри те, що власне пояснення мети приходу здалося Вікторові ідіотським, двері відчинилися і неголений та на появу не такий вже й дід у синьому вовняному спортивному костюмі жестом запропонував увійти.

Віктор пройшов до просторої вітальні, посеред якої стояв старий круглий стіл зі стільцями.

– Сідайте! – не дивлячись на гостя, сказав хазяїн. – Вас цікавлять пінгвіни? – мовив він, дивлячись в обличчя Вікторові й одночасно навпомацки забираючи з брудної скатертини старий недокурок.

Він опустив руку з недокурком під стіл і знову поклав її перед собою на скатерку, але вже без недокурка.

– Пробачте, – звернувся Віктор. – Я хотів дізнатися: може, у вас є якісь книжки про пінгвінів…

– Книжки? – засмучено перепитав Підпалий. – Чому книжки? Я маю власні праці, ще не видані… Я понад двадцять років займався пінгвінами…

– Ви зоолог? – запитав якомога чемніше Віктор.

– Радше пінгвінолог, але, звичайно, в офіційному науковому реєстрі спеціалізацій такої спеціалізації ви, мабуть, не знайдете… – Підпалий пом’якшав. – А проте чому вас цікавлять пінгвіни?