Читать книгу Пікнік на льоду - Андрей Курков, Андрій Курков - Страница 25

Годинник на тумбочці показував сьому. На вулиці було ще темно і тихо. Головний біль збудив Віктора, і він лежав на спині, дивлячись у стелю і думаючи про вчорашню розмову з Мишком. Зараз, попри головний біль, у нього з’явилося кілька питань до вечірнього гостя.

Віктор поволі, намагаючись не шуміти, підвівся. Одяг халат і пройшов у вітальню.

Соня ще спала. Вона була дбайливо укутана в сіре осіннє пальто Віктора, що доти висіло на вішалці в передпокої.

Віктор набрався духу і вийшов у коридор, зупинився перед відкритими дверима на кухню.

У кухні нікого не було. На столі лежала нотатка.

«Мені час іти. Лишаю Соню в тебе – відповідаєш головою. Коли курява вляжеться – з’явлюся. Мишко.»

Нотатка трапила його зненацька, і тепер він сидів за столом, уп’явши погляд у два рукописних рядки, і намагався вигнати з голови так і не загадані Мишкові питання.

За вікном сіріло – бляклий зимовий світанок намагався перемогти ніч.

У вітальні рипнула канапа, і цей звук відвернув Віктора від думок. Він повернувся, підвівся з-за столу. Зазирнув до вітальні.

Соня сиділа на канапі, терла очі. Нарешті вона відняла від них рученята і, побачивши Віктора, запитала:

– А тато де?

– Він пішов, – відповів Віктор, дивлячись на дівчинку. – Він сказав, що ти поки тут поживеш…

– З пінгвіном? – зраділа Соня.

– Так, – досить холодно сказав Віктор.

– У нас учора вікна розбилися… – сказала Соня. – І стало дуже холодно.

– У вас удома? – запитав Віктор.

– Так, – довірчо вимовила дівчинка. – Так голосно розбилися… Бу-бух!

– Їсти хочеш? – запитав Віктор.

– Так, тільки не кашу!

– А в мене немає ніякої каші, – визнав хазяїн. – Я сам мало їм.

– Я теж, – усміхнулася Соня. – А куди ми сьогодні підемо?

– Підемо?! – повторив Віктор і замислився. – Я не знаю… А куди ти хочеш?

– До зоопарку, – запропонувала Соня.

– Гаразд, – погодився Віктор. – Тільки я спочатку попрацюю годинки дві, а потім підемо…