Читать книгу Дивовижні технології. Дизайн та інтернет речей - Девід Роуз - Страница 11

Коли я вимовляю слово «робот», що ви уявляєте?

Гуманоїда із заскоками, правда? Трохи незграбного, як C-3PO, боязкий робот із «Зоряних війн», чи його попередниця Марія з фільму режисера Фріца Ланга «Метрополіс» 1927 року. Ви уявляєте собі пристрій розміром приблизно з людину (не з будівлю і не з таргана). Робот із вашої уяви розуміє людську мову (зокрема конкретно вашу мову й акцент), а також значення жестів, і вміє відповідати вам мовою та жестами. Робот також мобільний, можливо, двоногий, точно як ви.

Винайдення слова «робот» приписують Карелу Чапеку, чеському письменникові та драматургові, який ужив його в опублікованій 1920 року п’єсі «R.U.R.» (що розшифровується як «Rossum’s Universal Robots» – «Універсальні роботи Россума»). Згідно з «Оксфордським словником англійської мови», слово походить від чеського «robota», що означає «примусову працю» або «важку, нудну роботу».6 У давньоруській мові слово «работа» спільнокореневе зі словом «раб».

Робот – одне з наших найдавніших і найстійкіших бачень принципу нашої взаємодії з технологією. Ідея штучних людей та інших ерзац-створінь сягає давніх греків, зокрема одного з перших інженерів, Герона Александрійського, який жив приблизно в першому столітті першого тисячоліття та стверджував, що сконструював парову механічну пташку, відому під назвою «еоліпіл» (також Геронові приписують конструкцію першого торгового автомата, який приймав монети). Аристотель виказав інтерес до ідеї роботів, розмірковуючи, що було б зручно, «коли б кожне знаряддя могло саме виконувати притаманну йому роботу за наказом чи навіть помахом господаря». Якби так сталося, «будівничим не потрібні були б робітники, господарям – раби»7.

Першого робота, у формі лицаря в обладунках, найпевніше, сконструював приблизно 1495 року Леонардо да Вінчі. Згідно з Марком Еллінгом Рошаймом, автором книжки «Загублені роботи Леонардо» (“Leonardo’s Lost Robots”), цей лицар «сідав прямо; розтискав та стискав долоні, можливо, роблячи при цьому хапальний рух; рухав головою на гнучкій шиї та підіймав забрало, можливо, показуючи страшну фізіономію»8. Механізм роботи Леонардового робота вражав. Він складався з вбудованої в груди «вишукано простої системи диференційних шківів та приводних тросів», у якій «троси виходили з робота зі спини чи з підніжжя», а «енергію для руху руками, вставання та сидіння робот діставав від оператора-людини чи, можливо, водяного колеса»9.

Упродовж сучасної ери робототехніки ми боролися з супутніми етичними та моральними дилемами, що оточують злиття людини і машини. Письменник-фантаст Айзек Азімов спробував розв’язати ці питання, постулювавши в оповіданні 1942 року «Зачароване коло» (“Runaround”) Три Закони Робототехніки:

1. Робот не може заподіяти шкоди людині або своєю бездіяльністю дозволити, щоб людині була заподіяна шкода.

2. Робот повинен підкорятися наказам людини, за винятком тих, що суперечать першому пункту.

3. Робот повинен захищати самого себе, якщо тільки його дії не суперечать першому і другому пунктам10.

Розробники роботизованих пристроїв далеко не завжди чесно дотримуються законів Азімова. Дрони, що наразі є найширше використовуваним та технологічно захопливішим типом роботів, порушують усі три постулати Азімова. Вони призначені для вбивства чи поранення людей (Перший Закон), підкоряються наказам заподіювати шкоду людям (Другий Закон) та захищають власне існування (Третій Закон), щоб мати змогу продовжувати порушувати перші два закони.

Натомість у кіно роботи часто виступають як позитивні персонажі і здебільшого відповідають законам Азімова. Славетний C-3PO із «Зоряних війн» – добрий помічник, своєрідний швейцарський армійський ніж. Інші роботи-гуманоїди розігрують карту емпатії та особистості, а також нашого жадання залишатися особливими істотами, такими, що мають душу, а отже відмінними від машин. Приміром, ми боїмося стати механічними варіантами людей-стручків – бездушних двійників, створюваних прибульцями з космосу у фільмі «Вторгнення викрадачів тіл» (“Invasion of the Body Snatchers”).

Межа між людьми та машинами може бути пікантною, моторошною та навіть жахливою. У культовому класичному науково-фантастичному фільмі Рідлі Скотта «Той, що біжить по лезу» (“Blade Runner”), знятому за мотивами оповідання Філіпа Діка, зображено клас гуманоїдів під назвою «репліканти» – клонів людей, створених порочною корпорацією Tyrell для роботи на людей, які населяють космічні колонії. Репліканти багато в чому фізично переважають людей, проте не мають автентичних емоційних реакцій. Вони сконструйовані так, щоб мати фіксовану, чотирирічну тривалість життя, а що вони такі людиноподібні та жорстокі, то приречені провести весь короткий час свого існування у віддалених колоніях із суворою забороною відвідувати любу нам з вами планету. Коли чотири екземпляри найдосконалішої моделі «Nexus-6» повстають і тікають зі своєї космічної колонії з метою дістатися Землі, задля їх знищення з відставки викликають мисливця на андроїдів, роль якого виконує Гаррісон Форд. (Дія фільму відбувається 2019 року. В нас мало часу…)

Одного з андроїдів-реплікантів, гімнастку-панка на ім’я Пріс («базову модель для задоволення»), прихищає Дж. Ф. Себастьян – генетичний дизайнер, який працює на Tyrell. Виявляється, що Себастьян створив для себе особисто сотні реплікантів, здебільшого щоб вони складали йому компанію, а також як сексуальних партнерів. У кінострічці «Вона» (“Her”) Спайк Джонз подає своє бачення глибоко особистих стосунків між людиною та операційною системою. Операційна система не має безпосереднього втілення, а лише носиться у вигляді слухового апарата чи гарнітури. Ці кінострічки пропонують яскраве бачення світу, в якому гуманоїди мають чітко виражені особистості та грають роль, яка хоч і не повністю людська, однак глибоко соціальна. Себастьян має маленьке плем’я недосконалих і незакінчених друзів. Їхні заскоки різнять їх одне від одного як машини, але водночас роблять їх гідними обожнювання саме через те, що вони недосконалі та потребують людської опіки точно так само, як людські немовлята.