Читать книгу Почувайся добре. Нова терапія настрою - Дэвид Д. Бернс, Бернс Д. Дэвид, Дэвид Бернс - Страница 11

Перебуваючи в депресії, ви неодмінно вважаєте себе нікчемою. Що глибша депресія – то гостріше це почуття. Ви не самотні. Унаслідок опитування доктора Аарона Бека з’ясовано, що понад вісімдесят відсотків пацієнтів із депресією не подобаються собі7. Крім того, доктор Бек виявив: пацієнти з депресією вважають, що в них немає рис, які вони цінують найбільше, зокрема інтелекту, успішності, привабливості, здоров’я та сили. За його словами, уявлення депресивної людини про себе можна описати чотирма словами: розчавлений, нездарний, спустошений, знедолений.

Майже всі негативні емоційні реакції псують нам життя лише через низьку самооцінку. Погана самооцінка – це неначе збільшувальне скло, яке може перетворити дріб’язкову помилку чи недосконалість на величезний символ особистої поразки. Наприклад, Ерік, юрист-першокурсник, відчуває паніку на заняттях: «Коли мене викличуть, я, мабуть, облажаюся». Хоча Еріків страх «облажатися» переважав у його думках, моя розмова з хлопцем виявила, що справжньою причиною проблеми було почуття власної нездарності:

ДЕВІД: Припустімо, ви таки облажалися на заняттях. Чому це могло б вас сильно засмутити? Що в цьому такого трагічного?

ЕРІК: Тоді я здаватимуся для всіх дурнем.

ДЕВІД: Припустімо, усі вважають вас дурнем. Чому це має засмутити?

ЕРІК: Тоді всі дивитимуться на мене зневажливо.

ДЕВІД: Припустімо, на вас дивляться зневажливо. Що тоді?

ЕРІК: Тоді я почуватимусь жалюгідним.

ДЕВІД: Чому? Чому ви маєте почуватися жалюгідним, якщо інші дивитимуться на вас зневажливо?

ЕРІК: Ну, це означало б, що я – нічого не варта людина. До того ж це може зруйнувати мою кар’єру. У мене будуть погані оцінки, і, може, я не стану юристом.

ДЕВІД: Припустімо, ви не стали юристом. Припустімо – просто щоб це обговорити, – що вас виключили за неуспішність. Чому це має так засмутити?

ЕРІК: Це означатиме, що мені не вдалося те, чого я прагнув усе життя.

ДЕВІД: А це що для вас означало б?

ЕРІК: Життя спорожніло б. Це означало б, що я – невдаха. Це означало б, що я нікчема.

У цій короткій розмові Ерік показав, що вважає жахливими несхвалення, помилки або невдачі. Він переконаний, що коли одна людина кине на нього зневажливий погляд, то й усі так дивитимуться. Ніби слово «НЕЗДАРА» раптом з’явиться на його лобі, тож усі бачитимуть цей напис. В Еріка, здавалося, не було почуття власної гідності, яке не залежало б від схвалення та/або успіху. Він оцінював себе за тим, як інші на нього дивилися й чого він досяг. Ерік почувався порожнім місцем, якщо його прагнення до схвалення та успіхів не було вдоволене, бо зсередини не мав справжньої опори.

Якщо такий перфекціоністський потяг до досягнень та схвалення видається шкідливим і нереалістичним, ви маєте рацію. Однак Ерік вважав його цілком реалістичним та обґрунтованим. Якщо у вас зараз є або колись була депресія, вам набагато складніше розпізнати нелогічні сценарії мислення, що змушують зневажати себе. Насправді ви, напевно, переконані, що гірші за інших і нічого не варті. І будь-які слова, які це заперечують, ймовірно, для вас нерозумні й неправдиві.

На жаль, депресуючи, не лише ви можете бути впевнені у власній нікчемності. Часто ви такі переконливі та наполегливі у своїй помилковій вірі, що ви нездара й у вас немає нічого хорошого, що здатні змусити друзів, сім’ю та навіть лікаря бачити вас саме таким. Багато років психіатри зазвичай приймали на віру негатив, який депресивні люди бачать у собі, не перевіряючи обґрунтованість їхніх розповідей. Це добре ілюструють праці такого спостережливого вченого, як Зиґмунд Фройд, зокрема розвідка «Сум і меланхолія», на якій ґрунтується загальновизнаний психоаналітичний підхід до лікування депресії. У цьому класичному дослідженні Фройд стверджує, що коли пацієнт говорить, що він нікчема, не здатний нічого досягти й морально ниций, то він, либонь, має рацію. Отже, лікареві немає сенсу не погоджуватися з пацієнтом. Фройд вважав, що лікар повинен зго́дитися з тим, що пацієнт справді нецікавий, дріб’язковий, егоцентричний, нечесний і його не можна любити. За Фройдом, ці риси описують справжнє людське «я», а захворювання просто робить істину очевиднішою:

«Пацієнт демонструє нам своє “я” як нікчемне, не здатне на жодні досягнення й морально нице; він дорікає собі, змішує себе з брудом та очікує, що його виженуть і покарають… З наукового та терапевтичного погляду було б однаково безрезультатно сперечатися з пацієнтом, який висуває такі звинувачення проти власного “я”. Він, безумовно, де в чому має рацію [курсив мій] та описує дещо саме таким, як йому здається. Нам варто беззастережно підтвердити деякі його слова. У ньому справді так мало цікавого, і він такий нездатний до любові та досягнень, як і говорить [курсив мій]… Нам також здаються виправданими деякі інші його самозвинувачення; він просто ліпше бачить правду, ніж інші люди, які не впадають у меланхолію [курсив мій]. Коли із загостреною самокритикою пацієнт описує себе як дріб’язкового, егоїстичного, нечесного, несамостійного й такого, чия єдина мета – приховати слабкі риси власної природи, то, як нам відомо, він, мабуть, дуже наближається до розуміння себе [курсив мій]; нас дивує лише те, що людині потрібно захворіти, щоб їй відкрилася така істина».

ЗИҐМУНД ФРОЙД, «Сум і меланхолія»8

Те, як лікар поведеться з вашим почуттям неповноцінності, має вирішальне значення для лікування, адже саме переконаність у власній нікчемності становить головну причину депресії. Істотне філософське значення також має запитання: Чи людська природа дефективна своєю суттю? Чи справді депресивні пацієнти відкривають абсолютну істину про себе? І що, зрештою, становить джерело справжньої самооцінки? На мою думку, це найважливіше запитання, яке лише можна собі поставити.

По-перше, не можна підвищити власну вартість тим, що робиш. Досягнення можуть давати задоволення, але не щастя. Самоцінність на основі досягнень – це «псевдоповага» до себе, вона не справжня! Усі мої успішні пацієнти з депресією – а таких багато – погодилися б із цим. Ви також не можете зробити основою справжнього почуття власної гідності зовнішність, талант, популярність чи статки. Мерілін Монро, Марк Ротко, Фредді Принц та ще багато видатних самогубців підтверджують цю сумну правду. Любов, схвалення, дружба чи здатність розвивати близькі, сповнені турботи стосунки ані на йоту не підвищать вашої самоцінності. Переважну більшість депресивних людей насправді хтось дуже любить, але це анітрішки не допомагає, бо їм бракує любові до себе та власної гідності. Зрештою, лише почуття самоцінності визначає, як ви почуваєтеся.

Мабуть, ви зараз дещо роздратовано запитуєте: «То як мені відчути самоцінність? Власне, я почуваюся збіса нездарним і переконаний, що справді гірший за інших людей. Я не вірю, що зможу хоч якось змінити це мерзенне почуття, бо насправді такий і є».

Однією з фундаментальних особливостей когнітивної терапії є те, що вона вперто відмовляється вірити у ваше почуття нікчемності. У лікарській практиці я веду пацієнтів, систематично переоцінюючи їхнє негативне самосприйняття. Я ставлю те саме запитання знову і знову: «То ви справді маєте рацію, наполягаючи, що десь усередині ви фактично справжній невдаха?»

Перший крок – уважно перегляньте, що ви говорите про себе, коли наполягаєте, що не маєте нічого хорошого. Підтвердження, якими ви доводите свою нікчемність, зазвичай, а може, і завжди не мають жодного сенсу.

Ця думка ґрунтується на недавньому дослідженні докторів Аарона Бека та Девіда Браффа, які довели, що в пацієнтів із депресією фактично порушене мислення. Депресивних людей порівнювали із хворими на шизофренію та особами без депресії щодо здатності пояснити значення низки прислів’їв, як-от «Дорога ложка до обіду». І пацієнти з шизофренією, і пацієнти з депресією припускалися багатьох логічних помилок, бо їм складно було зрозуміти значення тих висловів. Вони мислили надто конкретно й не могли зробити правильні узагальнення. Ці відхилення були очевидно менш глибокі й химерні в пацієнтів із депресією, ніж у групі з шизофренією, однак депресивні люди явно мислили ненормально порівняно зі здоровими піддослідними.

На практиці під час дослідження виявили, що в періоди депресії ви частково втрачаєте здатність ясно мислити і у вас виникають проблеми з ширшим поглядом на деякі речі. Негативні події набувають дедалі більшого значення, доки не починають переважати всю іншу реальність, тож ви насправді не можете визначити, що те, що відбувається, спотворене. Це все здається дуже реальним. Ілюзія пекла, яку ви собі створюєте, дуже переконлива.

Що глибше ви впадаєте в депресію та що нещаднішим почуваєтеся, то сильніше перекручується ваше мислення. І навпаки, без ментальних викривлень ви не можете відчувати нижчої самооцінки або депресії!

Яких ментальних помилок ви найчастіше припускаєтеся, дивлячись на себе? Спершу варто розглянути перелік викривлень, який ви почали вивчати у третьому розділі. Найзвичніше ментальне викривлення, яке потрібно шукати, коли почуваєшся нікчемним, – це мислення «все або нічого». Якщо ви бачите життя лише в таких крайнощах, то вважаєте, що ваші успіхи або чудові, або жахливі – інакше не буває. Один продавець сказав мені: «Прийнятно, коли я виконаю план місячних продажів на 95 відсотків. Дев’яносто чотири відсотки – це все одно що повний провал».

Така система самооцінювання – «усе або нічого» – не лише суперечить реальності, але й шкодить вам; вона ще й провокує нездоланну тривожність і змушує часто розчаровуватися. Психіатр із депресією, якого направили до мене, помітив, що не мав статевого потягу й зазнавав проблем з ерекцією в ті два тижні, коли почувався пригніченим. Його прагнення до перфекціонізму володарювало не лише в блискучій кар’єрі, але й у статевому житті; він регулярно займався сексом із дружиною через день, точно за графіком, усі двадцять років їхнього подружнього життя. Попри менший статевий потяг – поширений симптом депресії, – він говорив собі: «Я повинен і далі виконувати подружній обов’язок за розкладом». Ця думка породжувала таку тривогу, що пацієнт дедалі частіше не міг досягти ерекції. Його ідеальний розклад статевих актів порушився, тож цей психіатр почав гризти себе за те, що опинився на іншому боці в системі «все або нічого», де не досягав «нічого», і дійшов висновку: «Тепер я неповноцінний партнер у подружжі. Я невдалий чоловік. Я взагалі не чоловік. Я нічого не варте порожнє місце». Хоч це був дуже компетентний (а хтось може сказати, що й геніальний) психіатр, він зі сльозами на очах говорив мені: «Докторе Бернс, ми обидва з вами розуміємо, і це незаперечний факт, що я більше ніколи не зможу знову зайнятися сексом». Попри багаторічну медичну практику, йому вдалося переконати себе в цій думці.