Читать книгу Секс у людському коханні. Ігри, в які грають у ліжку - Ерік Берн - Страница 19

Секс – це результат еволюції й виживання найзграбніших, і людські істоти на самому вершечку цієї купи. Люди з-поміж усіх найвеселіші, людський секс найкращий (бодай для нас самих), і тому як патріоти свого виду ми мусимо ним пишатися. Усім, хто не пишається, дорога туди, звідки вони прийшли, себто до медуз.

До появи сексу в царстві тварин (або там, де пізніше з’явиться царство тварин) уже існувало два види відтворення. Найнижчі організми (тобто ті, яких ми називаємо найнижчими, поки вони не почнуть протестувати) відтворюються бінарним поділом. Одноклітинні найпростіші організми їдять, аж поки не виростають зі своєї шкіри й не розриваються надвоє. Звучить жахливо – ніби «Ну от, знову!» чи навіть «Чому завжди я?», а не «Вау!». Усе це дуже монотонно, бо дві дочірні клітини складаються з тих-таки кілець і спіралей, що й материнська, і шансів на оригінальність небагато. Ба більше: оскільки всі клітини однакові, будь-яка загальна зміна середовища, що руйнує одну з них, найпевніше, зруйнує всіх.

Кон’югація – дещо вдосконалена схема розмноження. Для неї, як і для танго, потрібна пара – пара одноклітинних організмів одного виду. Вони притискаються одне до одного, обмінюються кільцями й спіралями, а потім розриваються. Утворені внаслідок цього діти трохи відрізняються від батьків, і це допомагає їм вижити, адже одних зміна довкілля вб’є, а інші, відмінні, житимуть далі. Серед таких організмів нема чоловічих і жіночих – принаймні їх дуже складно розрізнити.

Людям притаманніша копуляція, учасники якої належать до однієї з двох статей. Чоловікові певним чином зазвичай вдається залишити свою сперму в жінці й запліднити її яйцеклітини. Оскільки в сперматозоїді й яйцеклітині багато різних генів, результат їхнього змішування строкатий, як народний танець: зміна партнерів і там, і там уможливлює численні комбінації. Усі нащадки, крім ідентичних близнюків, відрізняються один від одного, і тому в декого виявляється більше шансів вижити в колообігу сфер. У деяких живих організмів, скажімо, у риб, є поділ на статі, але немає копуляції, бо жіноча особина відкладає яйця у воду, а чоловіча кропить їх своїм сім’ям зовні. Равликам, мабуть, веселіше за всіх, крім людей, бо вони гермафродити й копулюють одночасно з обох кінців.

«Парування» – романтичніший синонім «копуляції». Це слово використовують птахолюби, шкільні вчителі й любителі домашніх тварин. Тварини, які «паруються», нібито обирають партнерів обережніше й люблять їх сильніше, хоча це не завжди правда.

Людське парування називають статевим союзом – як уже було сказано, цей вираз уживають переважно в церкві. Люди, що вступають у статевий союз, нібито (або неодмінно) відчувають духовну спорідненість і тому паруються красивіше, ніж тварини, хоча це теж не завжди правда. Утім, такі союзи переважно називають благословенними – надто коли в них народжуються нащадки.

Від вищесказаного з’являється відчуття, ніби мета всіх цих процедур – відтворення, але у випадку людей це не завжди (і навіть не переважно) так. Людство зробило великий крок уперед, відокремивши радощі сексу від його біологічної мети: людина – єдиний відомий науці живий організм, який може влаштувати собі секс без відтворення й відтворення без сексу.

Отже, можна стверджувати, що сексуальне відтворення – удосконалена версія бінарного поділу й кон’югації. Цей спосіб змішування генів забезпечує сильнішу варіативність потомства й дає йому більше шансів вижити в мінливих умовах довкілля. Організми в пошуках сексуальних партнерів ідуть на далекосяжніші й ризикованіші кроки, ніж ті, яких задовольняють менш вишукані способи відтворення. Що манливіший секс, то далі організм просунеться в його пошуку й на більші ризики піде. Отже, з біологічного погляду, секс і його радощі – чудовий спосіб виробництва більшого розмаїття організмів, які живуть у найрізноманітніших умовах, та еволюції пристосованіших і авантюрніших форм життя.