Читать книгу Секс у людському коханні. Ігри, в які грають у ліжку - Ерік Берн - Страница 8
Вступ: розмова про секс
Ґ. Природа непристойності
ОглавлениеНастав час пояснити, чому я так хочу уникнути вульгариз-мів. Саме по собі слово «вульгарний» означає «відразливий». Непристойність буває двох типів: порнографія та скатологія. Порнографія – це писання про блудниць, і цим словом позначають слова зі спалень, а скатологія, відповідно, – це непристойності із вбиралень.
Дехто вважає непристойною й порнографію, і скатологію, а комусь непристойним видається лише щось одне. Усі тонкощі створюють враження, буцімто непристойність – щось штучно регульоване, та це не зовсім так. У неї значно міцніше психологічне підґрунтя.
Будь-яке варте промовляння слово викликає у свідомості мовця та слухача певний образ. Ці образи не завжди чіткі, але, доклавши певних зусиль, їх таки можна вивудити з глибин. Образи більшості слів бляклі, розмиті й нестійкі – якщо йдеться про щось маловідоме, картинка зливається з незнаним тлом. Тому під час розмови на них майже ніколи не зважають. Такі образи називають дорослими, або ж тіньовими. Образи інших слів яскраві й потужні – вони походять із дитинства, і тому їх називають дитячими, або ж первісними[10]. Через свою детальність і яскравість первісні образи викликають емоційні реакції. Деякі з дитячих образів неймовірно красиві, ніби галюцинації, побачені після куріння марихуани чи вживання ЛСД. Деякі, навпаки, відразливі – і саме вони нас цікавлять, бо допомагають дати психологічне визначення непристойності. Слово стає непристойним, коли його супровідний образ первісний і відразливий. Так відбувається, бо яскравими та бридкими такі образи разом з їхньою реальністю стають саме в дитинстві – як смердючі екскременти, що супроводжують привчання до горщика, – і лишаються такими в дорослому віці[11]. Це визначення непристойності ґрунтується не на штучних правилах, вигаданих ницими супостатами, які прагнуть позбавити людей свободи висловлювань, а на структурі людської нервової системи й основах її психології.
Якщо непристойність ґрунтується на глибоких загальнопсихологічних чинниках родом із дитинства, то непристойними можуть ставати лише дитячі слова. У мові, вивченій пізніше (скажімо, після шести років), для її носія не буде лайок, бо він ніколи не чув цих слів на початку життя. Тому справжній англієць може вимовляти й читати слова типу «merde», «Scheiss», «fourrer», «vögeln», «cul» чи «Schwanz» без сорому й комплексів: хоч він добре знає їхнє значення, вони лишаються абстрактними й не викликають в уяві первісних образів. Якщо ж нововивчена мова вкоріниться у свідомості й він почне нею думати, такі слова можуть проникнути в первісні шари й стати непристойними.
Із цих спостережень випливає, що непристойність сама по собі лишається з нами назавжди, але окремі слова, які сприймаються сороміцько, – справа вибору чи випадку. Загалом вони викликають смакові й запахові асоціації, а також нагадують липкий дотик. Саме з липкістю пов’язані первісні непристойні образи. Часом серйозними вульгаризмами можуть стати звичайні необразливі слова – саме внаслідок досвіду, отриманого в дитинстві, коли формуються такі образи.
Нове покоління може змести старі непристойності, але його нащадки народять нові – скажімо, вульгаризувавши цілком звичайне слово («свиня») або давши нове життя застарілому виразові («ойб твою матір»). Можна уявити ситуацію, коли дитину виховують повністю позбавленою реакцій на безсоромність, але через особливості людської нервової системи такі випадки вкрай нечасті. Думаю, дуже важко позбутися полегшення, яке переважно відчувають ті, хто виходить із громадської вбиральні.
Шоковий, розслаблювальний або еротичний (коли їх використовують для стимуляції) заряд лайливої лексики залежить від її запаху й від непристойності. Найсильніші лайки найдужче пахнуть («баїтися», «дизап», «вногі»), а найслабші – просто наукові й літературні слова, дуже віддалені від первісних образів і тому цілковито позбавлені запаху. Нейрологи та фізіологи досліджують цей захопливий феномен, пов’язаний із будовою мозку й свідомістю – взаємозв’язки запахів, візуальних образів, слів, соціальних дій, емоційних потрясінь, розслаблень і стимуляцій.
Із такої правдивої психологічної інформації можна зробити висновок, що поважне ставлення до сили непристойностей – не просто химерний залишок застарілого мислення, а радше одна зі сторін життя, побудованого довкола вишуканості. Вишуканість – це вишукані жести й вишукані миті самотності чи єднання. Ця риса добре відома танцюристам, красномовцям і тим, хто вивчає дзен чи якусь іншу східну філософію. Вишукані люди вишукано розмовляють і перетворюють кожну годину життя на твір мистецтва. Їхні манери й вигляд роблять кожен новий рік кращим за попередній. Зрештою, ті, хто живе вишукано, можуть бодай пройти життєву путь, наповнену друзями, ворогами, близькостями й протистояннями, комедіями й трагедіями, тримаючись за ниточку цілісності й шляхетності. Для мене клас людини = вишуканість = стриманість, уникання перебільшень і порушень гармонії – у мовленні, балеті й живописі.
Зустріти потворне й зазирнути йому в очі – зовсім не те саме, що прийняти його. Кожен розуміє красу по-своєму, тому їй годі дати чітке визначення – але можна бодай перелічити все, чим вона не є. Існує одне і, я думаю, єдине – універсальне правило естетики. Універсальним я його називаю, бо воно стало спадковою біологічною рисою в процесі еволюції людського виду. Краса може існувати попри сморід, але не завдяки йому. Що таке сморід, знають усі. Це запах чужого вігна, його проникнення в наш ніс із кожним вдихом. Із друзями все навпаки. Як колись сказала Амаріліс, «другове вігно та його дерпіння не смердять, а дзюрчання його чесі – музика для ваших вух. Якщо вам щось таке паритиме незнайомець, ударте його між ніг». (Амаріліс дещо вульгарна, як видно з ужитку слова «смердять».)
З огляду на все сказане мені здається, що непристойності не варто нав’язувати іншим без їхньої згоди. Для одних це частина життя і його насолод. Для інших свобода слова закінчується не лише на воланні «Пожежа!» в залюдненому театрі, а й на грубих криках у присутності дітей. Усім більше до душі поезія. У вигляді «місячних» менструація не надто приваблива – але згадайте-но «скривавлений місячний лик» чи, як кажуть французи, «червоні маки» – і все стане просто чарівно (принаймні для чоловіків).
Кажіть те, що маєте, якщо гадаєте, буцімто лишитеся чистими. Коли довкруг так багато бруду, ця чистота дуже важлива.
10
Berne, E.: “Primal Images and Primal Judgments.” Psychiatric Quarterly 29:634–658, 1955.
11
Пор. Ferenczi, S.: “On Obscene Words.” In Sex in Psychoanalysis. Richard G. Badger, Boston, 1916.