Читать книгу Буквар миру. Книга для сімейного читання - Григорий Сковорода - Страница 45
Поезії
ОглавлениеІз циклу «Сад божественних пісень»
Пісня 4-а
Різдву Христовому. З оцього зерна:
«З нами Бог, розумійте, народи»[59], тобто «Помазав нас Бог духом»;[60]
«Бог послав у наші серця духа сина свого».[61]
* * *
Ангели, знижайтеся, до землі зближайтеся.
Господь Бог, створивший віки, живе нині з чоловіки.
Станьте з хором всі собором,
Веселітеся, яко з нами Бог.
* * *
Це час виповняється, це Син посилається!
Це літам прийшла кончина, це Бог посилає Сина.
День приходить, Діва родить.
Веселітеся, яко з нами Бог!
* * *
Обіцяний пророками, отчими нароками,
Рішить в посліднії літа печать нового завіта.
Дух свободи всім нам родить.
Веселітеся, яко з нами Бог!
* * *
* * *
Рости ж благодатію, новий наш ходатаю!
Рости, доки зможеш стати, щоб спалити супостати.
Щоб вселенна вже спасенна
Звеселяла всіх, яко з нами Бог!
* * *
Ми ж тобі, рожденному, гостеві блаженному,
Всіх серця нас одкриваєм, в дім душевний зазиваєм,
І співаєм, і гукаєм,
Звеселяємось, яко з нами Бог!
Пісня 5-а
Різдву Христовому. З оцього зерна:
«І породила вона свого первенця сина, і його сповила, і до ясел поклала його».[64]
* * *
Тайна дивна і преславна!
Це вертеп замість небес!
Діва херувимів главна
І престолів вишніх днесь.
Вмістить і небо небес.
* * *
О, блаженні тії очі,
Що на тайну цюю зрять,
Що їм в злій мирській півночі
Бога вказує зоря.
Ангельський ум тайну видить,
А плотський муж ненавидить,
Та бо всім їм буйство є.
* * *
Ми ж оцей секрет небесний
Серцем запальним чтимо
І, як скот той безсловесний,
Сіно з-під Христа їмо,
Доки аж, в мужів спасенних
Зрісши, зможемо блаженно
Бога сущого пізнать.
Пісня 10-а
З оцього зерна:
«Щасливий муж, який над мудрістю роздумує і здібності розуму свого обмірковує» (Сирах).[65]
* * *
Всякому городу нрав і права,
Всяка іміє свій ум голова,
Всякому серцю любов своя є,
Всякому горлу смакує своє.
Мені одна лиш у світі думá,
Мені одне лиш не йде з ума.
* * *
Тре для чинів угли панські Петро,
Федька-купець загрібає добро,
Той зводить дім свій на новий манір,
Той все в процентах, будь ласка, повір.
Мені одна лиш у світі думá,
Мені одне лиш не йде з ума.
* * *
Той безугавно купує ґрунти,
Цей чужоземні заводить скоти,
Ті до ловитви привчають собак,
В цих шумить дім од гостей, як кабак.
Мені одна лиш у світі думá,
Мені одне лиш не йде з ума.
* * *
* * *
Смерте страшна! Замашная косó!
Ти не щадиш і царських волосóв.
Ти не глядиш, де мужик, а де цар,
Все жереш так, як солому пожар.
Хто ж на її плює гострую сталь?
Той, чия совість, як чистий кришталь.
Пісня 12-а
З оцього зерна:
«Блаженні вбогі духом»[68], тобто «Мудрість книжника – безділля в догідному часі, і хто зменшив діла, цей умудриться» (Сирах).[69]
«Вгамуйтесь та знайте…».[70]
* * *
Не піду в город багатий. Я буду на полях жить.
Буду вік свій коротати, де тихенько час біжить.
О діброво! О зелена! О мати моя роднá!
В тобі жизнь увеселенна. В тобі покой, тишина.
* * *
Города славетні й пишні на моря печалі пхнуть,
Брами красні і широкі у гірке ярмо ведуть.
О діброво! О зелена! О мати моя роднá!
В тобі жизнь увеселенна. В тобі покой, тишина.
* * *
Не хочу за море їздить, не хочу красних одеж,
Бо вони ховають горе, печаль, страхи і м’ятеж.
О діброво! О зелена! О мати моя роднá!
В тобі жизнь увеселенна. В тобі покой, тишина.
* * *
Не хочу під барабани воювати городів,
Не хочу і штатським саном страх наводить на чинів.
О діброво! О зелена! О мати моя роднá!
В тобі жизнь увеселенна. В тобі покой, тишина.
* * *
Не хочу я й наук нових, окрім здравого ума,
Окрім мудростей Христових, в котрих бавиться думá.
О діброво! О зелена! О мати моя роднá!
В тобі жизнь увеселенна. В тобі покой, тишина.
* * *
Геть нічого я не хочу, окрім хліба і води.
Бідність – осьде мій приятель, давно з нею ми свати.
О діброво! О зелена! О мати моя роднá!
В тобі жизнь увеселенна. В тобі покой, тишина.
* * *
Із усіх пожитків тіла – мир і воля пресвята,
Окрім вічностей небесних, це лиш в світі доброта.
О діброво! О зелена! О мати моя роднá!
В тобі жизнь увеселенна. В тобі покой, тишина.
* * *
А коли, крім цього всього, та звитяжити свій гріх,
То яких же ще на світі можна прагнути утіх!
О діброво! О зелена! О мати моя роднá!
В тобі жизнь увеселенна. В тобі покой, тишина.
* * *
Здрастуй, милий мій покою! Ти навіки будеш мій.
Добре жить мені з тобою. Ти будь мій, а я вже твій.
О діброво! О свободо! Тільки тут я став мудріть.
Ось така моя природа, тут я хочу й смерть зустріть.
Пісня 13-а
«Вийдіть тому з-поміж них…».[71]
«Ходи, брате мій, та заночуймо в селах».[72]
«Там повила тебе мати твоя»[73]
(Пісня над піснями).
* * *
Ах поля, поля зелені!
Поля квітом розпещренні!
Ах долини та яри!
Круглі пагорби й бугри!
* * *
Ах ви, вод потоки чисті!
Ах ви, береги трависті!
Ах ви, ваші волоси, кучерявії ліси!
* * *
Жайворонок між полями,
Соловейко між садами.
Той у небі цвірінчить, цей між вітами лящить.
* * *
А як з’явиться денниця,
То співає всяка птиця,
Сповнить музика повітря всього-всього цьогосвіття.
* * *
Тільки сонце виглядає,
Пастух вівці виганяє
Й на сопілочку свою грає тихо, як в раю.
* * *
Пропадайте, думи трудні!
Города премноголюдні!
А я з хліба шматком умру на місці таком.
Пісня 18-а
«Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать».[74]
* * *
Ой ти, птичко жовтобоко,
Не клади гнізда висóко;
Клади на зеленій травці,
На молóденькій муравці.
Он яструб над головою
Висить, хоче ухватить!
Вашою живе він кров’ю,
Он-он кігті він гострить!
* * *
Стоїть явір над горою,
Все киває головою,
Буйні вітри повівають,
Руки явору ламають.
А вербочки шумлять низько,
Тягнуть все мене до сна.
Тут тече потічок близько,
Видно воду аж до дна.
* * *
Нáщо ж мені замишляти,
Що в селі родила мати?
Нехай у тих мозок рветься,
Хто високо вгору дметься.
А я буду собі тихо
Коротати милий вік.
Так мине мене все лихо,
Щáслив буду чоловік.
Інші поезії
De libertate[75]
Що то за вольність, добро в ній якеє?
Дехто говорить, немов золотеє.
Ах, не злотéє, бо всякеє злото
Супроти вольності – справжнє болото!
О, як би в дурні мені не пошитись,
Щоби без вольності не залишитись!
Будь славен навіки, о муже ізбранний,
Вольності отче, герою Богдане![76]
* * *
Морщиш лице ти – одвічне ниття.
Як же це можна назвати життям?
Той лиш живе, хто веселої вдачі,
Світло в житті, а не морок він бачить.
А хто в журбі безперестанку тужить,
Той уже мертвий чи смерть його душить.
Epigramma
На день народження Василя Томари,[78] хлопчика дванадцяти років
Круг годовий довершився і знов розпочався. Сьогодні
Маємо першу добу, року нового почин,
Доля судила тобі, обдарований хлопче Василю,
В цей народитися день. Добра то провість тобі.
Першим ти пагонцем, хлопче, на світ од батьків народився,
Перший чеснотою скрізь, перший і славою будь,
Перший і розумом сильним, і перший тим даром природним,
Що потребує його врода тілесна твоя.
Благословення тобі, первакові, послала природа,
Що для молодших дітей мачуха гостра була.
Так і спорудник всесвітній, створивши Адама найперше,
Єву потому створив, меншу в любові його.
Радо вітаю тебе, що стільки добра тобі дано:
Досить на частку твою Бог милосердний поклав.
Тільки ж гай-гай! Як багато тобі доручив Сотворитель,
Згодом немало і сам схоче від тебе узять.
Отже, науки і всякої праці берись, не цурайся,
І не з наймення лише, будь і ділами Василь.[79]
Про святу вечерю, або Про вічність
Бачиш очима вино тут і хліб, проте розумом видно
Господа Бога, який, тіло прибравши, сховавсь.
Той лиш існує, хто схований; видний – то сон і примара:
Схованим бути – це щось, виднеє все – це ніщо.
Світу машину хоч видно, проте це – лиш сон і примара.
Світу реальність завжди схована в назві його.
Дуб коли тінь відкидає довжезну при заході сонця,
Хоч простяглася й без меж, дубом вона все ж не є.
Тіло чом наше в повазі, недійсне, коли його видно?
Смерті не хочемо чом? Чей нас сховає вона.
Нас як вона вже сховає, тоді лише будемо жити:
Схована ж дійсність завжди, видно лише її тінь.
Хутко збудися, мій розуме прáвий! Воскресни вже з тіней!
Дужий, здолаєш ти все, сповнений світлом, прозриш.
Світло моє, поведи враз зі мною ще спільника мого -
Дух мій, що радо тобі волю свою віддає.
Сонця ти промінь і тінь тебе, видного, вже не сховає,
Речі без тебе нема й тіні її не бува.
Тілом і річчю ти тіней єси, для речей – лише тінню.
Завдяки сáме тобі все має власне буття.
Отже, ти схований завжди у виразно видних нам тінях.
В схованім завжди тебе виразно бачимо ми.
Там, де ти виступиш виразно, річ або сутнє, що досі
Мало вже своє буття, тратить воно його враз.
Зниклий, щезаєш не весь: твій кінець є початком чужого,
Адже й у ньому тебе видно знов у формі новій.
Бавишся нащо ти розумом моїм, святий в’юнкий змію?
Зниклий, ти звідси не щез й зник, залишаючись тут.
Видно тебе то як тіні речей, то ти схований в тінях,
А як зникаєш цілком, бути не може ніщо.
Ось так коли, дзеркалами себе оточивши, свій образ
Бачиш у безлічі їх, в дійсності все ж ти один.
Взяти не можу тебе, хоч беру; повертаю, зберігши,
Цілий ти навіть тоді, в друзки коли розлетівсь.
Всі споживають тебе, але ти залишаєшся цілим.
Всі тебе завше беруть, усім, проте, ти все ж чужий.
Власністю бути когось ти не можеш, бо всім ти єдиний.
Ситиш чим більше мене, голод тим більший зроста.
Їжа – ти. Можна мені втаємниченим в тебе вже стати:
Тінь твоя дітям малим завше достатньою є.
Змію в’юнкий, ти бо схований, наче гачок у принаді.
Скільки немудрих хлоп’ят в царство своє ти ведеш!
Схвалюю спритність твою я й ці хитрощі палко цілую,
Бо від святого тебе тінь теж святою бува.
Спійманій рибці принади смачної вже більше не треба,
Так, коли й я вже спіймавсь, зайвою є твоя тінь.
Маску скидай! Я пізнав тебе в русі без тіні і зблизька
Бачити зміг, бо раніш ти мені лотосом був.
Зміцнений цим, подолати я зміг помилкові догмати
Шалу й безглуздя, які зроджують всякі гріхи.
Сповнений цим, поборов я теж пристрасті вельми шалені.
Як допоможеш мені, й далі долатиму я.
Звабний, віддайся мені, доки жити на світі я буду,
Медом солодким ти будь, світло моє ти, життя!
Скроні мої як літа підфарбують ледь-ледь сивиною,
Моїм сльозам уступи твої останні дари:
Двічі старим ти зроби мене, разом душею і тілом.
Й зробиш це, світлом коли враз ти мій розум сповниш.
Тіло як сили покинуть моє, ти будь разом зі серцем
Й розумом завжди моїм, світло моє ти й життя!
Тіла розваги мене як залишать, розрадою будь ти!
Нею ти будеш, коли світлом мій розум сповниш.
Тіла багатств коли в мене немає, ти перським скарбом будь!
Й будеш ти ним лиш, коли світлом мій розум сповниш.
Чернь як почне проклинати мене, будь до мене ласкавий!
Й будеш ласкавим, коли світлом мій розум сповниш.
Встань же мерщій! Чому з тіней речей ти мене не виводиш!?
Але до того моє серце ти світлом сповни.
Попіл я, тінь, ніщо. Світлом як сповниш мене, тоді стану
Сутнє, річ – не як раніш – був я тінь, попіл, ніщо.
Виведи геть мене з пристрастей й зваб до земного без шкоди!
Згода! Це вчиниш, коли світлом своїм поведеш.
Дай мені цього ти світла доволі! Дай смерть зневажати!
Вмерти бажання ти дай! Смерть мені дай полюбить![80]
59
Велике Повечір’я на Різдво Христове.
60
Пор.: Друге послання св. ап. Павла до коринтян 1:21–22.
61
Пор.: Послання св. ап. Павла до галатів 4:6.
62
Див.: Книга пророка Даниїла 2:34–45.
63
Див.: Вихід 3:2–4.
64
Євангелія від св. Луки 2:7.
65
Книга Ісуса, сина Сираха 14:21.
66
Венера – римська богиня краси, любові та шлюбу; втілення жіночої звабливості.
67
Амур, чи Купідон, – божество кохання в римській міфології.
68
Євангелія від св. Матвія 5:3.
69
Книга Ісуса, сина Сираха 38:24.
70
Книга Псалмів 45:11.
71
Друге послання св. ап. Павла до коринтян 6:17.
72
Пісня над піснями 7:11.
73
Пісня над піснями 8:5.
74
Соборне послання св. ап. Якова 4:6; Перше соборне послання св. ап. Петра 5:5.
75
«Про свободу» (лат.).
76
Зиновій Богдан Хмельницький (бл. 1595–1657 рр.) – гетьман Війська Запорозького, вождь української революції середини XVII ст.
77
Це – варіація на тему римського сатирика Ювенала (бл. 60 – бл. 127 рр.) (Сатири Х, 356): «…orandum est ut sit mens sana in corpore sano», тобто…треба молити богів, щоб ум був здоровим у тілі здоровому».
78
Василь Томара (1746/1747 – 1814 рр.) – вихованець Сковороди, майбутній дипломат і державний діяч, дійсний таємний радник, сенатор.
79
Переклад Миколи Зерова.
80
Переклад Мирослава Роговича.
