Читать книгу Буквар миру. Книга для сімейного читання - Григорий Сковорода - Страница 46

* * *

* * *

* * *

* * *

* * *

Шановному пану, його благородію Володимирові Степановичу Тев’яшову[83]

Шановний пане!

Один діалог уже прийшов до вас.[84] А оце знайшов вас і його брат. Коли маєте до мене ласку, прийміть же милостиво і його та й покладіть оцю братню двійню перед лицем вашого найдорожчого батька[85] як образ і пам’ять моєї щирої пошани. В обох написано те, про що ми говорили в бесідах із тутешніми приятелями. Вони ж таки виступають в обох і дійовими особами. Перший вивіряє з Давидом небесні кола, що показують славу Вічного: «Пригадую я про дні давні…»[86] й названий «Кільцем». А другий, пізнавши безначальне начало з легких початків, ніби з алфавіту, спонукає йти вслід за Богом і названий «Букварем».

Дуже давнє ось це слово: «Пізнай самого себе». І тепер воно в усіх на вустах, та небагатьом до смаку. Найсолодша ягода чи зернина, хоч і на вустах, але не має смаку, поки її не розжуєш. А це крихітне, мов зернина, слово приховує великий смак. Кажуть, що першим мовив це слово стародавній мудрець Фалес.[87] Вірю. Хто знайшов щось і любить, те може бути йому своїм, а істина безначальна. Плутарх[88] пише, що на Аполлоновому храмі в Дельфах було викарбувано: «Пізнай себе».[89]

І стародавні єгиптяни високо шанували це слово. Що значить сфінкс, пояснено в першому діалозі.[90] Його ім’я значить зв’язок, чи вузол.[91] Загадка цієї потвори приховувала ту ж таки силу: «Пізнай себе!». Не розв’язати цього вузла було лютою смертю, убивством душі, втратою миру. Тому єгиптяни ставили статуї тієї потвори на вулицях, щоб вони, немовби численні дзеркала, потрапляючи скрізь на очі, приводили на пам’ять цей вузол, що приховує найпотрібніше знання.

А от їхні нащадки були вже не такі. Вони загубили основу мудрості, і чиста частина благочестя впала додолу. Залишилось одне лиш мистецтво з фізичними чарами й забобонами. Монумент, напоєний найкориснішою для кожного порадою, перетворився на кумира, що має вуста, але мовчить, а тільки прикрашає вулиці, – ніби джерело стало калюжею. Ось так і всі богословські тайни перетворюються на смішні нісенітниці й забобонні казки.

За часів Авраама це робили филистимляни,[92] а тепер так роблять ті, хто не знає ні себе, ні Бога. У божественному мороці книг Мойсея майже двадцять разів зринає ось це: «Пильнуй себе»,[93] «Стережи себе»,[94] – немов якийсь ключ до всього. Це те саме, що «Пізнай себе».

І не дивно, що стародавні єгиптяни, євреї та греки так високо шанували це слово. Мабуть, від пізнання себе самого входить у душу світло пізнання Бога, а з ним і мирний шлях щастя.

Щó компас у кораблі, те Бог у людині. Компасна стрілка в серці корабля – це таємний язик, закон, голова, око й царство корабельне. Біблію теж називають стрілою, бо це нарисована тінь вічного закону й Божа пітьма. Не того я вважаю знавцем корабля, хто перерахував і переміряв каюти й линви. А от той, хто пізнав силу й природу корабля, розуміючи компас, розуміє і його шлях, і всі околичності.

А щó ж таке Бог, як не вічна голова й таємний закон у твориві? Правду каже Павло: «Закон духовний».[95]

А щó ж таке цей закон, як не та панівна природа, що володіє всім тлінним і названа в давніх отців: «трисонячна єдність і єство»?

Ця одиниця – всьому голова, а сама безначальна, ані часом, ані місцем, ані статтю не обмежена, ані іменем.

Оця-то мати й батько відповідає Мойсеєві, що їй імені нема. Мовляв, хто шукає мого імені, той не бачить мого єства. Моє ім’я і єство – це те саме. «Я Той, що є».[96] Я Той, що є скрізь, завжди в усьому, і не видно Мене, а все інше видно, і нема того нічого. «Плоть – ніщо…».[97] Я – дерево життя, а все інше – моя тінь.

І недарма греки до обох статей прикладали це слово: «Теос».[98] Недарма ж і деякі християни дають чоловікові не лише чоловіче, а й жіноче ім’я, наприклад: Юзеф-Марія. Саме на це вказує гостре Павлове слово: «Нема чоловічої статі, ані жіночої…».[99]

Отож, не прекрасний Нарцис,[100] не хіромант[101] і не анатом, а той, хто побачив у собі головну точку машини – Царство Боже, – ось хто пізнав себе, знайшов у мертвому живе, у пітьмі світло, як алмаз у багнюці і як євангельська жінка імперіал у хатньому смітті: «Радійте зо мною…».[102] Ось хто справді пізнав людину й може похвалитись: «Знаю чоловіка»[103] […]

Уся Біблія дихає цим смаком: «Пізнай себе».

Та хіба Бог тільки в людині? Аж ніяк! Але той, хто сліпий удома, сліпий і в гостях і, не маючи смаку в самому собі, не знайде його й у їжі. А тоді можна сміливо зважитися й на глибину біблійну з тим, кого слухає вітер і море.[104]

Пізнати його – це почуття премудрості. Любити й слухати – це дух віри й благочестя. Причиною всієї своєї мудрості Ціцеронів Катон уважав настанови блаженної натури.[105] Але ключ до цього палацу такий: «Пильнуй себе».[106] Чим більше хто себе пізнає, тим вище сходить на Сіон миру.

Нема нічого легшого, аніж слідувати за Богом – у їжі, у дружбі, у званні. Привчений може піднятися тут і на круті місця, аж поки збудеться: «Оберну перед ними нерівне в рівнину».[107] А я бажаю вам іти від сили до сили.[108] Хто розпочав – половину зробив.[109]

Завершу словами мого любого Фалеса: «Початком і кінцем у всьому хай буде тобі Бог».

І залишаюсь,

шановний пане,

вашого благородія найнижчим слугою —

любитель священної Біблії

Григорій Сковорода.

1 січня 1775 року, у Липцях.[110]