Читать книгу Буквар миру. Книга для сімейного читання - Григорий Сковорода - Страница 50

Кіт із пасіки завітав до села, до свого давнього приятеля, де на нього чекала розкішна учта. За вечерею він не міг надивуватись такому багатству.

– Бог дав мені службу, – пояснив хазяїн. – І вона приносить мені щодня десятків зо два тушок найдобірніших мишей. Смію сказати, що в селі мене величають великим Катоном.[186]

– Та я ж оце й прийшов, щоб побачити вас, – відповів на те гість, – спитати, чи щасливо ви живете, а заразом і ловитвою потішитись. Я чув, що у вас тут з’явились гарні пацюки.

Після вечері лягли вони спати. Але хазяїн став кричати вві сні й розбудив гостя.

– Мабуть, вам якесь жахіття наснилось?

– Ох, братику! Приверзлося, ніби я тону посеред самісінької безодні.

– А я ловитвою веселився. Снилось, начебто я піймав справжнього сибірського пацюка.

Гість знову заснув, виспався й прокинувсь. А хазяїн тим часом усе гірко зітхав.

– Пане Катоне! Чи добре ж вам спалось?

– Де там! Я після того жахіття й очей не стулив.

– Чи ба! А чому?

– Така вже в мене натура, що як раз прокинусь, то більше не засну.

– І що ж тому за причина?

– Та є тут одна таємниця… Ах, друже мій, ти, мабуть, не знаєш, що я зголосився бути рибалкою для всіх котів у селі. І мені страшенно мулько, як згадаю човен, сіті, воду…

– Навіщо ж ти взявся за риболовлю?

– Та як же, братику! Без харчу на світі не проживеш. Тим паче що й сам я до риби дуже ласий.

Гість тільки похитав головою.

– О пане, – мовив він, – не знаю, що ти маєш на думці, коли кажеш: Бог. Та якби ти тримався своєї природи, на яку зараз даремно нарікаєш, то був би радий і одній-єдиній тушці на цілий день. Прощавай же разом зі своїм щастям! Моя бідність краща.

Та й повернувсь у свій лісок.

Звідси й пішла оця приказка: сatus amat piscem, simul odit fumen aquarum – ласий кіт до рибки, та води боїться.

Це нещастя переслідує всіх, хто ласий не до звання, а до прибутків. Чи не нещасне ж ось таке міркування: я люблю брати від хазяїна плату, а копати виноград мені неохота? Ясна річ, тому неохота, що не народжений до цього. Справжньому мисливцю більше радості дає полювання й труд, а не смажений заєць на столі. На майстерну малярську картину всякому любо дивитись, а от до малювання охочий тільки той, хто любить день і ніч думати про смисл картини, помічаючи пропорції, змальовуючи й наслідуючи природу.

Ніхто не пожне належної слави від будь-якого мистецтва, коли не вважатиме свою працю за найсолодшу радість, що перевершує й саму славу. А вже найвірнішим другом свого звання є той, чиєї любові до нього не може згасити ані зменшення прибутків, ані бідність, ані зневага, ані гоніння. Та без природи труд ніяк не може бути солодким.

Багато хто, знехтувавши природою, обирає для себе ремесло наймодніше й найприбутковіше, але це омана. Прибуток – це не веселощі, це задоволення тілесних потреб, а якщо й веселощі, то не внутрішні. Тим часом справжні сердечні веселощі живуть у сродній праці. І вона тим солодша, чим сродніша. Якби щастя жило в багатстві, то чи мало тих багатих? А от спокійних і куражних мало.

Багатство задовольняє саме тільки тіло, а душу звеселяє сродна праця. Ось де зала її найсолодшого бенкету. Саме тут вона, наче досконала машина, обертається на повному ходу, радіє і не марить царськими палацами навіть тоді, коли має лиш житній хліб та воду.