Читать книгу Буквар миру. Книга для сімейного читання - Григорий Сковорода - Страница 56

Хай же примножить Господь благовісників свого царювання! Хай відновить часи, описані в Ісаї: «Ви, хто пригадує Господа, не замовкніть».[218]

Хай засурмлять і вигукнуть ті, про яких Сам милостиво зволив питати: «Хто вони, що летять, як та хмара і немов голуби до своїх голубників?».[219]

Хай засяє отой найжаданіший день! «Уставай, світися, Єрусалиме!.. Бо темрява землю вкриває, а морок – народи, та сяє Господь над тобою…».[220]

Ці проповідники, немов бджоли із черв’ячків, народжуються зі студентів. Чи ти народжений, щоб бути студентом? Дивись, чи так воно насправді? Може, ти черв’ячок, але підроблений. З них народжуються трутні. Спершу вони з неабияким шумом ведуть свій хор, та під кінець бувають посоромлені й вигнані з Божого дому.

А може, ти народився до цього лиш почасти, а твоя головна сродність стосується іншої справи. Та й який із тебе проповідник, коли ти сам Божому Царству противник?

Стережися.[221] Перевір ретельно. Роздивись як слід… А коли воно справді так, і не марнославство, не прибуток, а сам Господь кличе тебе вродженою любов’ю до самої справи, тоді йди вслід за Ним і прибирайся до звання.

Облиш усі справи. Тому ти народжений до цього, що інші – до іншого. Тікай від гамору. Обніми самоту. Люби бідність. Цілуй чистоту. Дружи з терпінням. Вивчай священні мови.[222] Навчись хоч однієї твердо й будь у колі книжників, навчених для Царства Божого, про яких каже Христос: «Кожен книжник, що навчений про Царство Небесне…».[223]

Ось навіщо ці книжники вчать мови! Не бійсь! Голод, холод, ненависть, гоніння, наклеп, лайка й усякий труд не тільки стерпні, але й солодкі, коли ти народжений до цього. Господь твій – сила твоя.[224] Усе це зробить тебе тільки гострішим і крилатішим. Природне прагнення, ніби джерельний потік чи полум’я, швидше рветься крізь перепони.

Привітайся зі стародавніми поганськими філософами. Поговори зі вселенськими отцями.

Нарешті, підеш у землю ізраїльську, в сам Вифлеєм, у дім хліба[225] й вина, у священний храм Біблії, співаючи з Давидом: «Я радів, як казали мені…».[226] Як же небезпечно входити в цей чертог! Май одежу.[227] Омий руки й ноги. А вже потім сідай за цей безсмертний стіл. Та стережись! Не пхайся в сільницю разом із паном.[228] Пам’ятай, що це не твоя плотська, а Господня трапеза. Боронь Боже! Помреш, коли їстимеш кров. Їж кров і плоть Господню, а не свою. «Щоб було добре тобі, коли робитимеш справедливе в Господніх очах».[229] Приймай, але від Господа. Їж, але для Господа. Насищайся, але перед Господом […]

Дбай передусім про те, щоб зрозуміти, що таке віра. Немає потрібнішого за неї. Та знай, що ніде її не знайдеш, коли не викопаєш її іскри передовсім у собі. А коли побачиш її, відай, що почав ти єднатись ось із цим: «Господи, очі твої зрять на віру».[230]

І навіть якщо буде її в тобі не більше, ніж гірчичне зерня, то й тоді щасливо ввійдеш в семиколонний дім Божої премудрості й насолодишся на горньому місці високим розумом божественного Слова, вбраного твоєю плоттю, від Нього ж самого навчаючись.

Істина починає благословлятись на світ у тридцять років. На ці літа припадає Христове хрещення, розкриття небес, зішестя Святого Духа […]

А коли ти вже призапас Христового хліба й збулось на тобі ось оце: «Зі скарбниці своєї виносить нове та старе»,[231] – тоді можеш поділитися з друзями, благодійниками, ближніми й дальніми.

Довго сам учись, якщо хочеш учити інших.

Плодом усіх наук і мистецтв є належна практика. А ти, проповідуючи слово Божої істини, утверджуй його чудесами непорочного життя. Нічого не можна збудувати словом, якщо руйнувати те саме на ділі. Це значить давати правила для побудови корабля, а робити віз. Без святості життя, напевно, можна стати майстром корабля, а от проповідником – ні, хіба що його мавпою. Початок і кінець цього звання, його природна сила й печать – страх Божий, що виганяє всю нечистоту. Це – дар Божий і ключ, даний від Господа.[232] Він один відчиняє вхід у дім Давида й ось у ці біблійні глибини: «Щедрота спасіння».[233] «І коли він відчинить, не буде кому замикати, коли ж він замкне, то не буде кому відчиняти».[234]

Завжди буває лиш дрібка тих, хто любить Божу істину. Нехай це викликає в тебе не обурення, а жаль.

Бережись грошолюбства. Пам’ятай, що ти дармо дістав.[235] І ввесь твій труд – то ніщо порівняно із цим даром. Який же ти богослов, коли грошолюб… Не думай, що когось іншого, а не тебе, стосуються ось ці слова: «Погляньте на птахів небесних…».[236]

Нехай інші наживають, а твоєю часткою хай буде Господь. Маєш їжу й одежу – ото й увесь твій достаток. День у день наживай і збирай лиш багатство Божої слави. Кажи з Павлом: «Вважаю все за сміття, щоб придбати Христа».[237]

Отоді-то, може, і досягнеш справжнього воскресіння мертвих, землі обітованої, року вподобання Господу,[238] і в п’ятдесят літ твого життя отримаєш цілковите звільнення твоїх душі та тіла від усіх боргів і повне просвітлення собі й своїм ближнім.

Афанасій. Канцелярська справа воістину важка. Та й ця не без того…

Яків. А я вірю, що найтісніший, наймулькіший і найкрутіший шлях буває легкий, якщо сам Бог сприяє нашим намірам. А сприяє Він, ясна річ, тому, кого народив до цього.