Читать книгу Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 16

Через іспанську колонізацію Центральна й Південна Америка зазнала суттєвих політичних, економічних, культурних і навіть політичних змін. По суті, за політичною та воєнною колонізацією розгорнулися культурна і духовна. Тим часом між Старим і Новим Світом розпочався процес обміну тварин і рослин, що змінив економіку й навколишнє середовище. Економічна інтеграція країн, що омиваються водами Атлантичного океану, породила під час тривалого процесу експансії світове господарство, і це господарство поєдналося з економікою країн Азії за межами Тихого океану.

Організація конкісти

Попри те, що, здається, завдяки тріумфу Пісарро (1473?—1541) іспанці досягли піка завойовницької політики, вони продовжували розширювати підвладну територію в Центральній, Північній і Південній Америці.

Енком’єнда

Водночас створений завдяки завоюванням новий колоніальний світ визначився зі своєю соціальною, економічною і політичною структурою. На першому етапі фундаментальним інститутом, що регулював відносини між іспанцями й аборигенами, була енком’єнда, згідно з якою певну кількість корінних жителів «доручали» колонізатору. У теорії аборигени ставали для колонізатора робочою силою як свого роду сплати за їхню євангелізацію. На практиці ж ішлося про справжню експлуатацію місцевого населення, яку нещадно критикували ті, хто, як священник-домініканець Бартоломе де лас Касас, намагалися захистити права індіанців. Кастильська корона і сам Карл V (1500–1558) не надто переймалися юридичними й моральними проблемами, спричиненими завойовницькою діяльністю, так само як і долею підкореного населення; звідси навіть з’явилася стурбованість про те, що енкомендеро – поручителі – перетворювалися на спадкову аристократію, яка була здатна уникнути контролю корони. Хоч і на початку через величезну відстань та труднощі з комунікацією можливість центральної кастильської влади втручатися у світ колонізаторів була вкрай обмеженою.

Органи контролю

Врешті-решт, завоювання здійснювалися не самою короною. Вона лише укладала угоди з приватними «підприємцями», котрі інвестували в цю справу власні кошти, а отже, і залишали собі більшість прибутку. Першим органом центрального контролю, заснованим у 1503 р., була Каса-де-Контратасьон (Casa de la Contrataсion de Sevilla), яку в 1521 р. було доповнено Королівською та верховною радою Індій (Consejo real y supremo de las Indias) за синодальною моделлю уряду, характерною для габсбурзької монархії. Ця рада стала справжнім центральним контрольним органом, який виконував за законом суверенні повноваження, подібні тим, що в областях іспанського королівства чи італійських держав.

Суперечки стосовно прав індіанців

Згідно з прийнятими у 1542–1543 рр. Новими законами, король ставав також правителем індіанців, а його волю мала виконувати верхівка ієрархії аборигенів. Це юридично затверджене рішення відображає невпевненість самих іспанців стосовно законності колонізації. Різноманітні теологи і юристи, такі як лас Касас і Франсиско де Віторія (1483?—1546), вважали, що язичництво тубільців та необхідність повернути їх до християнства ще не дають іспанцям права їх поневолювати. Згідно з природним правом, політичний устрій самих аборигенів був цілком законним. Так іспанська Америка була поділена на два віце-королівства – на Нову Іспанію в Центральній Америці та Перу. Влада віце-короля була суто військовою. Колоніальна еліта відобразилась в аудієнсіас (audiencias) – органах скоріше політико-адміністративних, ніж юридичних. На місцевому рівні було призначено алькальдів (alcades) і коррехідорів (corregidores), відповідальних за тубільців.

Духовна колонізація

Євангелізація була головним ідеологічним виправданням іспанської колонізації Америки. Так, як Фердинанд (1452–1516) та Ізабела (1451–1504) викорінили іудаїзм та іслам з іспанської землі, так і «їхні нащадки покладуть край цим сектам у всьому світі й остаточно повернуть усі народи до лона Церкви», – писав монах-францисканець Херонімо де Мендьєта. Аби здійснити цю місію в Америці, Африці й Азії, король Іспанії та його португальський колега отримали від понтифіка справжній патронат, тобто повний контроль над усіма церковними установами за межами Європи.

Знищення храмів та ідолів

На відміну від Азії, духовна колонізація в Америці відбувалася паралельно з колонізацією політичною і військовою. Відповідно до цього, передумовою для початку євангелізації було знищення індіанських храмів та ідолів, а також убивство їхніх жерців. Далі відбувалися проповіді й навернення, часто поспішне, з боку священників францисканського, домініканського й августинського орденів, котрі часто виступали проти жорстокості й насильства до індіанців з боку іспанських колоністів. Однак августинців виключили з лав духовенства, принаймні до кінця XVI ст.: «Вони були створені, – писав де Мендьєта, – аби бути учнями, а не вчителями, парафіянами, а не священниками».

Спротив і репресії

Однак і нові віруючі не завжди були покірними й спокійними. Реакція корінного населення на «духовну колонізацію» варіювалася від ентузіазму стосовно прийняття нової віри, що розглядалась як інструмент інтеграції в суспільство завойовників, до активного спротиву, втіленого у формі міжрасових шлюбів та синкретизму. Справжнє та ефективне навернення до християнства спостерігалося лише серед представників еліти корінних жителів Америки, котрі навчалися в таких престижних навчальних закладах, як колегіум Санта-Крус де Тлателолько в Мексиці. Воднораз у селищах під тонким шаром конформізму християнські ритуали й символи опинилися поряд із релігійними традиціями аборигенів, однак не замінювали їх повністю. Викриття поширеного підпільного виконання дохристиянських ритуалів іноді спричиняло жорстку реакцію з боку влади. Наприклад, це відбулося в 60-х роках XVI ст. у місцевості майя, коли тисячі індіанців були допитані й катовані. Зокрема, у регіонах біля Анд, куди складніше потрапити, релігійні традиції корінного населення зберігалися набагато довше.

В останні роки Чинквеченто ентузіазм місіонерів став слабшати. До 1570 р. практично всі єпископи мали європейське походження (багато хто з них мав високий сан у духовенстві) і були щиро заклопотаними своєю місіонерською діяльністю. Згодом відсоток креольських єпископів (тобто тих, хто мав іспанське чи португальське походження, але народився в Америці) збільшився, але це призвело як до певного зниження «якості» самих священників, так і до посилення нерозуміння, якщо не відкритої ворожнечі до корінного населення.

Колумбів обмін

Зернові

Мікробний шок, який виник одразу після прибуття європейців і став однією з причин різкого зменшення корінного населення, був, на щастя, не єдиним аспектом того, що історик Альфред В. Кросбі визначив як «Колумбів обмін», або гібридизацію екосистем Нового і Старого Світу. Протягом тривалої історії їхнього культурного й біологічного відчуження, Америка з одного боку, а Євразія й Африка – з іншого, мали зовсім різні флору та фауну і, відповідно, різні системи ведення сільського господарства. Зернові культури, на яких базувалася неолітична революція з епіцентром на Близькому Сході та в Китаї, а саме пшениця, ячмінь, просо, рис та інші рослини, були невідомими в Америці. Замість них на мексиканських рівнинах і уздовж берега Південної Америки люди вирощували кукурудзу і картоплю, про які, у свою чергу, не чули у Старому Світі.

Картопля й кукурудза

Акліматизація цих рослин у новому для них середовищі ніколи не була ні швидкою, ні легкою через сам клімат, але також і внаслідок культурних особливостей. Зернові з Євразії знайшли придатні для них клімат і ґрунт лише у помірному поясі Америки, а іспанці стикнулися з труднощами, намагаючись вирощувати звичні для них оливкові дерева й виноград у тропічній місцевості. Хоч і далеко не одразу, кукурудза і картопля досягли в Європі приголомшливого успіху. Порівняно з традиційними зерновими, вони мали таку перевагу, як вищий урожай на одиницю площі, й, особливо картопля, краще адаптувалися до суворого клімату та гірських ґрунтів – тобто ті якості, що компенсують низьку харчову цінність. Однак і Америці було що запропонувати і, хоча цих продуктів було не так багато в раціоні європейців, але вони суттєво змінили їхні смаки і харчові звички. Варто згадати лише про помідор, перець, різні види квасолі, какао і таку псевдо-їжу, як тютюн.

Тварини

Щодо фауни, то Америка була бідною як на робочих тварин, так і на тих, з яких можна було отримати продукти харчування чи сировину. Таких великих тварин, як бики, вівці, свині та коні, не було взагалі, і це значно обмежувало економіку американських народів до прибуття Колумба. Цих істот почали завозити з Європи ще на початку колонізації, і пізніше вони поширились, часто повертаючись у лоно дикої природи. Водночас єдиним представником американської фауни, що поширився у Старому Світі, був індик.

Трансатлантична работоргівля

Слід зробити важливе уточнення, коли ми говоримо про рослини і тварини, завезені зі Старого Світу в Новий. В окремих випадках ці продукти призначені для місцевого споживання, наприклад, зернові культури, інколи виноград і олія, м’ясо, а в інших продукти рослинного і тваринного походження мають на меті задоволення потреб споживачів зі Старого Світу. Якщо природні умови колонізованих іспанцями й португальцями тропічного та екваторіального поясів Америки були не завжди придатними для розведення тварин і рослин, звичних до середземноморського чи помірного клімату, то вони виявилися вельми придатними для вирощування тих видів рослин, які не мали необхідних кліматичних умов у Європі, зате користувалися величезним попитом серед європейців. Насамперед до цих продуктів належала цукрова тростина, до якої в наступних століттях додалися кава, бавовна, каучуконосні рослини…

Економіка плантацій

По суті, засадження Центральної Америки цукровою тростиною (передусім у другій половині XVI ст.) було свого роду перенесенням в особливо великих масштабах економічної і соціальної моделі, яку іспанці та португальці випробовували на найближчих до Європи островах у Атлантичному океані. Клімат на Карибських островах і у Бразилії також був добрим, але, як у минулому столітті показав досвід Канарських островів, відсутність робітників-аборигенів спричиняла певні труднощі для колонізаторів. Було вирішено зробити те саме, що й завжди, тобто завезти рабів з Африки. Так утворилася плантація – економіко-соціальна система, що, можна сказати, поєднує сучасні елементи, тобто вирощування на великій площі товару, призначеного на експорт до географічно віддалених ринків, і такий, на перший погляд, архаїчний інститут, як рабство.

Три століття депортацій

Якщо експорт цукру через Атлантичний океан пов’язав колоніальну американську економіку з європейською, то работоргівля трагічно поєднала африканську частину Атлантики, що належала португальцям, із американською, яка належала іспанцям. Оскільки джерело робочої сили перебувало у сфері впливу португальців, то саме вони більш як століття постачали її для зростання виробництва на американські плантації, кількість яких швидко зростала. У період між 1519 і 1600 р. понад 250 тисяч африканців були вивезені до Америки й приблизно ж стільки померли через ув’язнення та транспортування, що відбувалося в нелюдських умовах. І це було лише початком трагедії тривалістю у три століття. Португальська монополія на трансатлантичну работоргівлю принаймні частково пояснює першість Бразилії у виробництві цукру. У 1570 р. у португальській колонії налічувалось 60 engenhos a assucar – фабрик із виробництва цукру, сконцентрованих у регіонах Баїя і Пернамбуку. У 1585 р. їх кількість сягнула 130, а у 1629 р. – 346 одиниць.

Перевезення срібла з Анд до Китаю

Іншим чинником економіки іспанської Америки, крім рослин, були дорогоцінні метали, oro y plata (золото і платина), які на кінець XVII ст. становили 80 % вартості всіх речей, що експортувалися до Європи. Пошук дорогоцінних металів став однією з причин для дослідницьких подорожей – «за допомогою золота душа може потрапити до Раю», – писав Колумб, але спершу європейці були розчаровані.

Річка срібла в Європі

На Карибських островах було дуже мало дорогоцінних металів. Між 1500 і 1525 р. до Європи перевезли обсяг дорогоцінних металів (особливо золота), еквівалентний 45 тоннам срібла, і те переважно завдяки пограбуванню золотих запасів імперії ацтеків. Упродовж наступних 25 років загальна кількість сягнула 125 тонн, здебільшого завдяки забраним у американського населення запасам металів і початку видобування корисних копалин.

Знайдення у 1545 р. величезних (хоч і в минулому) родовищ срібла на горі Серро Ріко стало переламним моментом. Через офіційні шляхи чи контрабандно, але у другій половині XVI ст. до Європи привозили більш як 250 центнерів срібла на рік.

Срібний шлях

Ця срібна річка справила величезний вплив на економіку Іспанії, Європи і світу загалом. Насамперед ці періодичні отримання платіжних засобів сприяли підтримці нестабільного авторитету іспанської монархії, майже постійно зайнятої вартісними битвами, ще й на кількох фронтах одразу: проти Франції, проти голландських повстанців, проти Англії, турків, берберів. Усвідомлюючи стратегічну цінність такого ресурсу, іспанці приділяли дуже багато уваги безпеці транспортування срібла з Перу до Європи. З Перу срібло потрапляло морем до Панамського перешийка, через який віслюки перевозили його, аби потім морем дібратися до Куби, звідки двічі на рік у супроводі галеонів вирушали два каравани кораблів.

Однак цей потік металів не зміг допомогти іспанській економіці. Насправді, американське срібло швидко витікало з півострова до Північної Європи, звідки Іспанія імпортувала дедалі більшу кількість товарів і сировини. Інша частина грошей надходила на погашення королівських боргів банкірам, зазвичай генуезьким. Значна частина через море відправлялася до Південної і Східної Азії для сплати за спеції, шовк, бавовну та інші східні товари, зважаючи на той факт, що торговельний баланс Європи зі Сходом був дефіцитним. Згідно з підрахунками, близько 150 тонн на рік (а це понад половина срібла з Америки) потрапляли до Азії.

Світ-економіка в Атлантиці

Структура обох американських материків була зруйнованою через завоювання іспанцями та, меншою мірою, португальцями і перебудовувалася на різних демографічних, культурних і економічних засадах таким чином, аби відповідати потребам європейців. Протягом XVI ст. на межі Атлантики утворився економічний простір, компоненти якого – Європа, тропічна й екваторіальна Америка і західне узбережжя Африки – ставали дедалі залежнішими одне від одного. На формування їхніх соціальних, політичних та економічних структур суттєво впливали взаємовідносини між цими регіонами. Отже, починаючи з Чинквеченто, стає неможливим описувати історію цих величезних територій або окремих держав, на них розташованих, не беручи до уваги взаємозалежність між ними.

Динамічний і об’єднаний світ: системний підхід

Іммануїл Валлерстайн (1930–2019) і Фернан Бродель (1902–1985) назвали цей тип сукупності господарств світ-економікою. Світ-економіка – це простір, чия єдність не має ні політичного характеру (у такому разі йшлося би про імперію), ні культурного, як у випадку з цивілізацією, однак визначається товарообігом і відносинами між владою різних держав. Взаємодоповнюваність між компонентами світ-економіки в Атлантиці, що встановилася у XVI ст., фактично спиралася на істотну асиметрію між ними. Упродовж Чинквеченто центральний регіон, окреслений трикутником Севілья – Антверпен – Генуя, диктував умови й зберігав за собою політичний та економічний контроль завдяки технічній і організаційній перевагам. А периферійні регіони безпосередньо (як Америка) чи опосередковано (як Східна Європа та африканське узбережжя) керувалися владою центральних держав, тоді як їхні економіка і суспільство були перебудованими таким чином, аби постачати харчові продукти, зокрема пшеницю, м’ясо, цукор; сировину, наприклад, деревину, барвники, дорогоцінні та менш дорогоцінні метали за низькою ціною, а також бути джерелом підневільної робочої сили – рабів з Африки та кріпаків зі Східної Європи. Між центром і периферією розміщувалися проміжні райони, такі як частина Північної чи Центральної Європи або сама Італія. Інколи центральні регіони занепадали, а інші, навпаки, набували піднесення, аби кинути виклик гегемонії центральних держав, як у другій половині XVI ст. зробили Англія і Голландія, виступивши проти іспанської імперії Габсбургів.

Коло замикається: від Мексики до Китаю

Світ-економіка – це не світова економіка, тому слід відчувати відмінність між створенням тісно інтегрованого економіко-політичного простору в Атлантиці й загальнішою, хоч і менш чіткою тенденцією до примноження економічних, культурних і політичних зв’язків на світовому рівні, як і тенденцією до інтернаціоналізації історії. Поза сумнівом, вторгнення португальців та іспанців у азіатську торгівлю та їхні зусилля щодо поширення християнства мали важливі наслідки для цих двох держав Піренейського півострова, для Європи в цілому й, меншою мірою, для азіатських цивілізацій, з якими контактували Іспанія і Португалія.

Особливість Сходу

Однак це і близько не стоїть поряд із наслідками, що виникли після зустрічі Європи з Америкою. У XVI та й, правду кажучи, у XVII ст., Європа, Індія та Далекий Схід, хоч і зміцнювали відносини між собою, але не могли назватися цілісним економічним всесвітом, органічною системою. Іншими словами, на економічний, соціальний та культурний розвиток у межах кожної з цих сфер не мали вирішального впливу відносини, які їх пов’язують.

Поширення Колумбового обміну на весь світ

Проте це ще не означає, що навіть без істотного посилення вказані відносини не є важливими. Більше того, у середині XVI ст. іспанці розуміли, хоч і дещо по-іншому, що справжнім замислом Колумба було дістатися Сходу – Китаю і Японії, пливучи на Захід. У 1564–1565 р. Мігель Лопес де Легаспі і Андре де Урданета проторували шлях через серце Атлантичного океану між західним узбережжям Мексики і Східною Азією. До того моменту шляхів до Китаю і його багатств було лише два: португальський – з Індійського океану через Малаккську протоку та іспанський – через Мексику, Тихий океан та Філіппіни.

Через Манілу (осередок Іспанії на Філіппінах) іспанці всіляко намагалися втамувати «жагу до срібла» імперії Мін, обмінюючи американське срібло на такі китайські товари, як шовк і порцеляна. Але й названі на честь мексиканського порту «галеони Акапулько», які забезпечували торгівлю з Азією, також привезли туди окремі види рослин з Америки – солодку картоплю, кукурудзу, арахіс, що згодом стали дуже популярними на Сході, тим самим поширивши «Колумбів обмін» (або, у цьому випадку, «Магелланів») на весь світ.

Див. також:

Домінування на морі, с. 57;

Завоювання Америки, с. 77;

Англія і Франція за межами Атлантики, с. 83;

Місіонерство, с. 94;

«Міжнародна республіка грошей», с. 240;

Мінералогія і металургія, с. 479