Читать книгу Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 22

У ХVІ ст. слово «Іспанія» визначає географічну реальність, але не політичну єдність. Піренейський півострів фактично розділений низкою королівств (Португалія, Кастилія і Арагонська корона), які протягом усього Середньовіччя конфліктують одне з одним. Лише завдяки одруженню суверенів Кастилії та Арагону в другій половині ХV ст. зародився династичний союз, який привів дві корони до об’єднання спочатку в імперію Карла V Габсбурга, а потім у католицьку монархію Філіппа II та його наступників.

Католицькі королі та кінець Реконкісти

Королівства Кастилія та Арагон утворили династичний союз у 1469 р., уклавши шлюб між Фернандо II, королем Арагону (1452–1516), та Ізабеллою, королевою Кастилії (1451–1504 рр.). Однак це не зумовлює політичного й адміністративного об’єднання: різні королівства підтримують власні закони та інститути.

Щоб зміцнити свій авторитет, Фернандо та Ізабелла прагнуть досягти згоди між своїми підданими, починаючи з встановлення загальної католицької віри. Вони завершують Реконкісту, тобто започаткований у Середньовіччі процес відвоювання іберійських теренів, окупованих арабами у VІІІ ст.

Католицизм як фактор згуртування

Боротьба проти мусульманських держав Південної Кастилії була потужним інструментом для досягнення політичної згуртованості. У 1492 р. було захоплено останню мусульманську цитадель на іспанській землі – Гранаду. Ця подія мала велике символічне значення для двох суверенів, котрі стали відомі як «католицькі королі».