Читать книгу Історія речей. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 12

Початок ХХ століття подарував нам ще одного хатнього помічника – пилосос. Уперше його демонстрували публіці у Лондоні, в мюзик-холі (до речі, принцип конструкції цього агрегату був розроблений ще в середині XIX століття). Автор винаходу виніс на сцену старий килим і почав… видувати новою машиною з нього пил! Хмара була досить велика, тож долетіла до перших рядів і примусила глядачів кашляти та чхати. Присутні дивувалися: нащо потрібен такий капосний агрегат? Але одному з них ідея здалася привабли вою. Чоловік пройшов за куліси, підійшов до «батька» пилососа і сказав: «Усе було б зовсім добре, якби ваша машина не видувала пил, а всмоктувала його в себе». Винахідник спочатку не зрозумів, що йому радять зробити. І тоді глядач, не позбавлений почуття гумору, став навколішки і… втягнув у себе пил з килима. Невдовзі людство познайомилося з першою моделлю сучасного пилососа. Її автором вважається саме той уважний та кмітливий гість мюзик-холу – Х’юберт Сесіл Бут.

Існує й інша версія. Деякі спеціалісти кажуть, що ідея апарату для збирання пилу прийшла в голову Буту тоді, коли він заходився кашлем, намагаючись вичистити автомобіль струменем стиснутого повітря. Але як би там не було, перша діюча модель нашого електричного хатнього приятеля була закінчена вже в 1901 році. Вона працювала на бензині і мала власне ім’я – «пирхаючий Біл»: вакуумний насос першого пилососа потужністю в п’ять кінських сил був досить шумним. До того ж розміри цієї машини були надто великими. Внести пилосос до оселі часом було неможливо (за браком вільного місця). Тому апарат возила у критому фургоні пара коней, а в приміщення затягали лише гнучкі шланги (їх можна було закинути і на другий поверх). Крім того, велика кількість господарів, які вирішили скористатися послугами пилососа, просто виносили свої килими на вулицю.

Винахід Бута, слід сказати, мав значний попит. Та невдовзі стало очевидним, що коні лякаються шумного агрегату, тому, наприклад, у Лондоні використання пилососів на вулицях було заборонено.

Тоді ще цей агрегат не мав компактного джерела енергії. Але це питання вирішилося швидко: наприкінці ХІХ століття російський інженер Михайло Доливо-Добровольський, який працював у німецькій компанії, винайшов трифазний мотор.

Та появи пилососа в будинках довелося чекати ще майже п’ять років. І про це подбали знову-таки американці. У 1905 році компанія Geier випустила «домашнього прибирача». Ідею підхопила W. H. Hoover Company, створивши в 1908-му «бляшану модель»: саме з неї й почався тріумфальний похід пилососа світом. Щоправда, виглядала перша «бляшанка» трохи непрезентабельно і найбільше нагадувала перекинуте відро, до якого якийсь гуморист причепив дерев’яну ручку від швабри… Додайте до цього «портрета» мішок для збирання пилу (його шили з марлі та сатину); це метрове лихо теліпалося під ручкою. Але інженери подбали про рекламу, повідомивши, що, крім прибирання, їхню модель можна застосовувати для «швидкого сушіння волосся». Не дивно, що після цього «відра» буквально хапали з прилавків магазинів… До того ж «бляшана модель», на відміну від своїх попередників, була справжньою Дюймовочкою: важила вона «всього» 20 кілограмів (конкуренти ж випускали 50-кілограмові пилососи).

Трохи згодом Вільям Гувер профінансував розробку моделі класичного американського пилососа: на спільній довгій ручці в нього були розташовані щітка, моторчик і мішок.

Європа теж сказала своє вагоме слово при створенні сучасної моделі хатнього прибирача. У1912 році шведський винахідник Аксель Веннер-Грен замінив у конструкції повітряний насос на вентилятор. Через це маса пилососа одразу стала дорівнювати 14 кілограмів. До речі, Веннер-Грен став засновником всесвітньо відомої фірми Electrolux; 1921 року компанія випустила модель пилососа, що принесла їй світову славу. Називався цей агрегат Model V і складався з металевого циліндра на колесах, до якого кріпилася всмоктувальна труба з гнучким шлангом і щіткою. Electrolux передбачила існування в цій моделі змінних насадок. Саме Model V майже до кінця ХІХ століття копіювали всі виробники побутової техніки (радянські конструктори назвали свою копію «Ракетою»). Дбали вони хіба що про більшу надійність, потужність своїх агрегатів та зменшення їхньої ваги.

Але роботи над пилососом були припинені аж на десять років. Чому? Розвиток домашньої техніки загальмувала війна та її наслідки. До того ж наприкінці 40-х років споживачі почали вередувати: з’ясувалося, що недоліків у механічних прибиральників дуже багато. По-перше, вони продовжували дуже шуміти при роботі. Гул стояв такий, що на відстані метра не можна було почути голосу людини. Пилососи залишалися важкими, неповороткими. Потужність у них регулювалася тільки на два режими: при першому щітка намертво присмоктувалася до поверхні, і відірвати її можна було, лише вимкнувши апарат, а при другому щітка збирала лише велике сміття. Крім того, фільтрація залишала теж бажати кращого, бо відпрацьоване повітря з вихлопу виносило у приміщення дрібний пил.

Інженери створювали моделі ручних пилососів, потужних переносних, спеціальні пристрої для чистки килимів, миючі агрегати… Але з’єднати всі функції в одному апараті вони ніяк не могли.

Багатоцільові пилососи почали надходити в продаж тільки в 60-х роках минулого століття. Вони могли зробити сухе чи вологе прибирання, а спеціальні сепаратори давали змогу збирати воду, пісок і звичайнісінький пил. Наступні двадцять років пилососи «скидали зайву вагу», у них з’являлися нові насадки, вони нарешті, стали незамінними в домашньому господарстві речами. У середині 80-х років 97 зі 100 сімей мали власного «розумного прибиральника».

І знову знайшлися невдоволені: і корпус для них був важкий, і мішок невеликий, і шланг короткий, надто шумить пилосос. До того ж використання фільтрів призводило до зменшення потужності машин. А людей, хворих на алергію, щодалі ставало все більше… Отже, треба було видалити з повітря оселі дрібний пил, бактерії, канцерогенні частки. А з цим не могли впоратися навіть найкращі мікрофільтри. Традиційні пилососи навіть являють собою певну загрозу для організму: вони затримують великі частки бруду та пилу, а ось найменші (і найшкідливіші для людини!) видуваються при прибиранні в повітря. Такий мікропил осідає не тільки на поверхні меблів та на підлозі, але й на наших з вами легенях…

Спробу здихатися капосного мікропилу вперше зробив ще в 20-х роках минулого століття Джон Ньюкомб. Він винайшов спеціальний сепаратор, який дав можливість відокремити частки пилу від повітря на виробництві. Цією новинкою зацікавився Леслі Грін; підприємець уклав угоду з Ньюкомбом, і в 1927 році споживачі вже мали перший апарат для чистки приміщень, у конструкції якого був відсутній фільтр-мішок. У 1929 році Грін створив корпорацію «Король повітря». Він випускав очисники Rexair. Через сім років до неї приєднався і Рас Хілл, автор ідеї використання води для утримання часток бруду та пилу. Після цього наприкінці 30-х років «Король повітря» випустив унікальні пилососи, які дуже полегшили життя хворим на алергію та лихоманку. А в 1955 році очисники Rexair стали називатися Rainbow, і дизайн, і технічні характеристики нових моделей були набагато кращими. У 1986-му ця компанія стала лідером продажу на міжнародній арені і на сьогодні має торгові стосунки більш ніж з 70 країнами світу.

У 1957 році американська компанія Beam Industries запропонувала вирішити всі ці питання разом, випустивши вбудовані пилососи, що дістали назву централізованих систем пиловидалення. Потужний агрегат встановлювали в підсобному приміщенні, вихлоп виводили на вулицю, а вдома прибирали тільки за допомогою гнучкого шлангу довжиною 4,6x10,7 метрів. Таким чином, пил збирати стало легко. Він повністю видаляється з приміщення. Та й шуму система майже не дає! Зовнішній вихлоп очищують завдяки фільтрам, і сміття залишається в спеціальному контейнері, який чиститься три-чотири рази на рік. А численні насадки дають змогу видалити будь-які забруднення (і пилу, і шерсті тварин) у будь-якому місці оселі. Спеціальна приставка для миття, сепаратори для збирання води та чистки камінів полегшують життя сучасної людини, в якої постійно бракує часу.

Пам’ятаєте, як фантасти змальовували машини-роботи? Рухаються майже без допомоги людини, розбризкують приєм ні освіжувачі повітря, нишпорять по наинеприступніших кутках… Зовсім як сучасні пилососи, які видаляють пил, бруд, кліщів-сапрофітів там, дістатися куди в людини не доходять руки… До того ж вони мають оригінальний дизайн, працюють тихо і дають змогу людям вільно дихати після прибирання.