Читать книгу Історія речей. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 6

Інтер’єр, звичайно, справа фантазії та фінансових можливостей кожного з нас. Але хоч би яким він не був – класичним, модерністським чи в стилі хай-тек – якісь меблі у квартирі чи будинку є в кожного.

…Ми ведемо бесіду з приятелями за чашкою кави чи чаю, зручно сидячи на диванчику кухонного куточка. А ввечері залюбки «пірнаємо» в глибоке крісло перед телевізором. Натомившись за день, ми лягаємо спати на диван чи ліжко, а наш сон стереже годинник, який стиха цокає на тумбочці поряд. Вранці на роботі чи в освітньому закладі на нас чекають стільці, столи, лави… Люди вже не можуть собі уявити відсутність меблів. Ці домашні речі такі різноманітні, що можуть задовольнити найвибагливіший смак, а життя з ними чимдалі стає комфортнішим.

Хто ж вигадав меблі? Коли вони з’явилися в людському побуті?

Серед відомих зразків меблів найдавнішими є ті, що їх археологи відшукали в Єгипті, в царських похованнях. Там знайдені уламки скриньок з чорного дерева, інкрустованих малахітом, бірюзою та слоновою кісткою, а також перші в історії людства табурети (один з них був збірний!) – дерев’яні, з ніжками зі слонової кістки, вирізьбленими у вигляді ратиць. Їх датують ІІІ тисячоліттям до нашої ери. Гадають, що єгиптяни першими винайшли також ліжка та стільці.

Звичайно, перші меблі були більш функціональні, ніж зручні. Тільки у фараонів їх прикрашала різьба, інкрустації з золота та слонової кістки. Греки, наприклад, не дуже переймалися з приводу свого інтер’єра. їм достатньо було небагатьох предметів меблювання. Зате греки винайшли дуже функціональні скрині, які водночас правили їм і за лежанки, і за лави. На відміну від еллінів, давні римляни любили розкіш. Їхні меблі виготовлялися з коштовної деревини, бронзи, кольорового мармуру. Усю цю пишноту прикрашали кольоровою емаллю, інкрустаціями, різьбою та мозаїкою. А більш дешеві варіанти меблів виготовляли тоді з вербових лозин.

Отже, патріархами меблевого світу є ліжко, стілець і стіл. А от шафи виникли значно пізніше – лише в Середньовіччі. Уперше такі закриті полиці для речей з’явилися в Європі; за основу конструкції нового предмета інтер’єру замків взяли звичайну скриню. Тільки вона «підросла» вгору вдвічі, бо речей ставало щодалі більше… Відтоді шафи стали «головнокомандувачами» серед меблів. Спочатку їх робили подібними до готичних зaмків з їх баштами, колонами та скульптурами. Нащадки цього величного меблевого монстра, на погляд сучасної людини, більш приємні на вигляд. Передусім, це звичний буфет та книжкова шафа: їх почали виготовляти тоді, коли люди навчилися виливати лите скло великого розміру.

Згодом, узявши за взірець звичайну шафу-бюро та стіл, майстри створили меблі, які й досі роблять дуже зручним робоче місце: тут і відкриті полиці, і шухляди, де можна розмістити все необхідне. А шафа перетворилася на сервант, комод, секретер і стелаж – кому що до вподоби.

М’які меблі – це дитя епохи класицизму. Саме тоді у Франції, яка стала законодавицею світової моди, будувалися нові палаци для знаті, а майстри працювали над створенням зручних та пишних інтер’єрів. Спочатку вони запропонували аристократам стільці та дивани, обтягнуті тканиною. Сидіти на них нам з вами було б не дуже зручно, а от нашим предкам, одежа яких часто нагадувала пишний качан капусти, ці предмети сподобалися. І тільки пізніше, звикнувши до розкошів і трохи зменшивши тягар власного одягу, люди завважили: настав час, щоб м’які меблі стали справді м’якими. Їх почали набивати лебединим пухом, кінським волоссям, овечою вовною. Значно пізніше ці дорогі матеріали успішно замінив каучук та вата, а в наші дні – поролон, силікон та синтепон.

Час минав, мода мінялася, але кожен з її етапів залишав нам якийсь новий предмет меблювання. Наприклад, бароко збагатило наші оселі канапе та шезлонгами, рококо подарувало трюмо, стіл з тристулковим дзеркалом – трельяж, диван-софу. Модерн залишив на згадку про себе крісло, спинка якого нагадує половинку мушлі (підлокітники така конструкція взагалі не передбачає), та стілець без спинки з подушками – пуф.

Меблі завжди відображали не тільки подих моди, але й особливості характеру народу, серед якого вони народилися. Наприклад, у Німеччині меблі завжди робили громіздкими, солідними – «на віки». До того ж німецькі майстри любили прикрашати свої витвори великою кількістю декоративних елементів: що більше різьби та скульптур прикрашало шафу чи стіл, то заможнішим вважали господаря. На відміну від Німеччини, Франція пропонувала легкий, витончений, декоративний стиль. А скандинави любили функціональність і благородну простоту форм. Англійці взагалі створили власний стиль меблів – так званий кабінетний. Його автором був майстер на прізвище Чіппендейл. Такі меблі мали раціональні форми, виконувалися з благородної деревини і прикрашалися тонким декором.

Подібний напрям прижився і в Сполучених Штатах, діставши назву колоніального стилю.

Що ж до Сходу, то там еволюція меблів ішла власним шляхом. Споконвіку східні народи оточували себе плетеними речами зі шкіри, очерету, мотузок. Любили тут і темне, майже чорне дерево. Звичайними для інтер’єру тих місць завжди були ширми, маленькі столики, пуфики, лавки, що вставлялися одна в одну.

У слов’ян меблям була властива багатофункціональність: це диктували суворий клімат, невеликі за розміром будинки і велика кількість людей, що мешкали разом. Тому тут винайшли широкі й довгі лави без спинок, на яких могли розміститися кілька чоловік. Вночі лави перетворювалися на ліжка. Це прагнення до простоти й зручності було характерним і для інтер’єрів аристократів: у маєтках головну скрипку грали світле дерево (особливо розкішною вважалася деревина карельської берези), шовкова оббивка, матові абажури настільних ламп, широкі зручні столи, високі книжкові шафи. І тільки з-за скляних дверцят буфетів-«горок» поблискувала чарівна порцеляна… Брак зайвої розкоші тільки підкреслював благородність дизайну.

У наш час створення меблів – теж мистецтво, яке дає майстру величезний простір для фантазії. Та й новий стиль життя вимагає наявності в наших оселях речей, що просто не могли з’явитися в давнину: комп’ютерних столів, меблів під відео– та аудіоапаратуру, диванів-трансформерів… Але й «прибульці» з далекого минулого не покинули людські домівки – от тільки на вигляд вони стали, звичайно, іншими. Що вдієш! Час міняється, і разом з ним міняємося не тільки ми, але й наше оточення…