Читать книгу Історія речей. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 7
I
Домашні речі
Нехай буде світло!
ОглавлениеУсі ми знаємо, що штучне освітлення людина «винайшла» ще в ті далекі печерні часи, коли, якщо вірити Дарвіну, наші предки одягалися у шкури і доводили одноплемінникам свою точку зору за допомогою важкого кийка.
Із сивої давнини і майже до кінця ХІХ століття існування пристроїв штучного освітлення пов’язувалося з вогнем. Звичайно, що наш доісторичний «прадідусь» вершиною комфорту вважав багаття: і м’ясо підсмажити можна, і трохи зігрітися, і від хижаків вогонь непогано захищає. А трохи згодом якийсь печерний мудрець додумався спалювати сало тварин у спеціальних чашах (щоправда, диму й кіптяви від такого освітлення було надто багато та й «аромат» був не надто приємний).
З часом, коли люди почали будувати собі житло, багаття стало, м’яко кажучи, трохи неактуальним. Ні, вогнища ще довго відігравали роль пічки, але їх доводилося якомога краще відмежовувати від приміщення, щоб не наробити пожежі. Тож вогонь, опинившись «за гратами», освітлювати міг хіба що невеличкий шматок підлоги. Та й спалювати таку купу дров, аби щось побачити ввечері, погодьтеся, не дуже економно. Надто коли надворі тепло…
Старовинні олійні світильники
Тоді на зміну багаттю прийшла тріска смолистого дерева, наприклад, сосни чи ялини. Така тріска давала в приміщенні приємний аромат.
Час минав, і наші предки зрозуміли, що більш зручною у використанні є смола дерев. Та й світла вона дає значно більше, ніж тріска. Так «народилися» перші факели – палиці, на які намотувалося клоччя чи ганчір’я, просотане смолою. Ще пізніше смолу замінили на олію – її легше було дістати.
Каганець з салом теж відійшли у небуття, коли люди додумалися до створення гнота (його скручували з рослинних волокон), а сало замінили рідкою рослинною олією. Перші ж свічки з’явилися, скоріше за все, у Стародавньому Римі. Коштували вони багато; особливо дорогими упродовж століть залишалися воскові свічки. Наприклад, у Київській Русі таку розкіш могли собі дозволити хіба що дуже багаті люди, причому тільки під час великих свят. А оскільки нові джерела світла треба було десь закріпити (і зробити їх безпечними), на світ «народилися» підсвічники-шандали. Вони з часом перетворилися на витвори мистецтва і досі дивують людей своєю витонченістю і красою.
Перші ліхтарі для освітлення вулиць з’явилися у XVII столітті в Парижі. Наполягала на тому, щоб їх поставити, місцева поліція: надто багато непевних людей ховалося в закутках темних вузеньких вуличок. А ось у Москві скляні гнотові ліхтарі, заповнені конопляною олією, встановили тільки в 1730 році.
Потішившись певний час надбаннями цивілізації, люди почали вередувати: олійні світильники горіли погано, бо їм бракувало кисню. Для того щоб тяга не давала полум’ю згаснути, над лампами почали кріпити труби з жесті. У 1756 році аптекар-француз Кенке замінив ці не дуже естетичні деталі скляними, а в 1789 році швейцарець Арганд додумався закрити вогонь ламповим склом, згорнути гніт у трубку і зробити в пальнику дірочки, через які поступало повітря. Проте освітлення все одно залишалося тьмяним аж доти, поки олію не замінили на керосин.
Свіча Яблочкова
У 1798 році почалася ера газових світильників. Вони вперше були встановлені в Англії, а до Росії «прибули» тільки в 1825 році – саме вони прикрашали будинок Генерального штабу. Але вже тоді народилася ідея створення електричної лампи. Ще 1802 року професор фізики Петербурзької медико-хірургічної академії відкрив електричну дугу. Однак минуло чимало часу, поки на основі цього винаходу змогли сконструювати освітлювальний пристрій, який давав рівне світло. Цю проблему вирішив російський учений Яблочков. Щоправда, його лампи 1877 року спочатку встановили у Парижі… Французи називали чудернацькі свічки «російським світлом».
А вчені всього світу тим часом працювали над лампою накалювання. Схоже, першу електричну лампочку водночас винайшли два спеціалісти – росіянин Лодигін і американець Едісон. Тільки у першого з них усередині колби містився вугільний стрижень, а в другого – волосинка обвугленого бамбукового волокна. Учені й досі сперечаються, кому ж із винахідників ця ідея прийшла в голову раніше. Але нам з вами достатньо того, що лампочка просто існує. Так що спасибі і Лодигіну, й Едісону: що б ми зараз без них робили!
Поступово спеціалісти знайшли спосіб робити лампи різної потужності, а коли всередині скляних колбочок з’явилася вольфрамова волосинка, епоха газового освітлення в історії людства остаточно закінчилася.
Але на цьому вчені не заспокоїлися. Їхня багаторічна робота дала змогу створити так звані газорозрядні лампи – довгі скляні трубки, заповнені газом і вкриті зсередини особливою речовиною, що світиться, – люмінофором. Нині люмінесцентні лампи (один з різновидів нового пристрою) стали дуже популярними, оскільки є достатньо економічними і створюють менше навантаження для наших очей.
…Ввечері, коли за вікном панує непривітна темрява, так приємно увімкнути м’яке, яскраве й веселе освітлення! Мабуть, варто добрим словом згадати всіх тих, завдяки кому наша оселя стала ще привітнішою – від невідомого печерного «Кулібіна» до майстра, який виготовив ваш власний світильник.