Читать книгу Моральні листи до Луцилія. Том I - Луций Анней Сенека - Страница 14

Лист ХІІІ

Оглавление

Сенека вітає Луцилія!

(1) Я знаю, що в тобі досить мужності. Бо ще не озброївшись рятівними настановами, що перемагають всі незгоди, ти вже розраховував на себе в боротьбі з долею – і тим паче після того, як схопився з нею впритул і випробував свою міць, на яку не можна покладатися напевно, доки не з’явилося звідусіль багато труднощів, а інколи й доки вони не підступили зовсім близько. На них випробовується справжня мужність, яка не потерпить чужого свавілля, вони перевіряють її вогнем.

(2) Атлет, який не пізнав синців, не може йти у бій з відвагою. Тільки той, хто бачив свою кров, чиї зуби тріщали під кулаком, хто, отримавши підніжку, усім тілом витримував вагу супротивника, хто падав на землю, але не падав духом і, повалений, кожного разу підводився ще більше непохитним, тільки той, вступаючи в бій, не розлучається з надією.

(3) Так от, щоб продовжити це порівняння: часто фортуна підминала тебе, але ти не здавався, а підхоплювався з іще більшим запалом і стояв твердо, тому що доблесть сама по собі зростає, якщо їй кидають виклик. Все ж, якщо тобі угодно, прийми від мене допомогу, яка може зміцнити тебе.

(4) Не так багато є того, що мучить нас, є більше того, що лякає, і уява, мій Луцилію, приносить нам більше страждань, ніж дійсність. Я розмовляю з тобою не мовою стоїків, а по-своєму, набагато м’якше. Ми ж бо стверджуємо, все, що примушує нас волати і стогнати, нікчемне і варте, щоб його зневажали. Та облишмо ці надто голосні, хоч, клянусь богами, і справедливі, слова. Я вчу тебе тільки не бути нещасним передчасно, коли те, на що ти з тривогою чекаєш нині ж, може і зовсім не статися і напевно що не сталося.

(5) Багато що мучить нас більше, ніж треба, багато що передчасно, багато що – наперекір тому, що мучитися ним зовсім не треба. Ми або самі перебільшуємо свої страждання, або придумуємо їх, або передбачаємо. Перше ми зараз розбирати не будемо: справа це суперечлива, тяжба тільки почалася. Те, що я назву легким, ти – наперекір мені назвеш болісним. Я знаю таких, котрі сміються під бичами, і таких, які стогнуть від ляпасу. Пізніше ми побачимо, чи в тому справа, що самі речі ці сильні, чи в тому, що ми слабкі.

(6) Обіцяй мені одне: коли тебе з усіх кутків почнуть переконувати, ніби ти нещасний, думай не про те, що ти чуєш, а про те, що відчуваєш, терпляче подумай про свої справи (ти ж знаєш їх краще від усіх) і запитай у себе: «Чому вони мене оплакують? Чому тремтять і бояться навіть мого дотику, ніби негода може перейти на них? Насправді це біда чи більше виглядає як біда?» Розпитай у самого себе: «А раптом я терзаюся і журюся без причини, і вважаю бідою те, що зовсім не біда?»

(7) Ти запитаєш: «Звідки мені знати, марні мої тривоги чи не марні?» – Ось тобі вірне мірило! Мучить нас або дійсність, або майбуття, або те й те разом. Про дійсність судити неважко: аби лиш ти був здоровий тілом і вільний, аби лиш не томила болем ніяка образа. Тепер подивимось, що таке майбуття.

(8) Сьогоднішньому дню немає до нього діла. «Але ж майбутнє наступить!» – А ти глянь, чи є вірні ознаки наближення біди. Бо страждаємо ми в більшій мірі від підозр, нас морочить те, що нерідко закінчує війни, а ще частіше прикінчує людей по одному, – чутки. Так воно й буває, мій Луцилію: ми відразу приєднуємося до загальної думки, не перевіряючи, що примушує нас боятися, і, ні в чому не розібравшись, тремтимо і кидаємося навтьоки, мов ті, кого вигнала з табору пилюка, яку підняла своїм бігом отара овець, а чи ті, кого залякують невідомо ким розповсюджені небилиці.

(9) Не знаю як, але тільки видумане тривожить сильніше. Дійсність має свою мірку, а про те, що доходить невідомо звідки, ляклива душа не придумує казна-що. Немає нічого більш згубного і непоправного від панічного страху: усілякий інший страх бездумний, а цей – безумний.

(10) Розглянемо ж цю справу уважніше. Вірогідно, що станеться біда. Але ж не цієї миті! І як часто неочікуване стається! Як часто очікуване не збувається! Навіть якщо на нас чекає страждання, яка користь бігти йому назустріч? Коли воно прийде, ти відразу почнеш страждати, а поки що розраховуй на краще. Що ти на цьому вигадаєш? Час!

(11) Бо часто втручається щось таке, через що біда, яка насувається, якою вона не була б близькою, або затримується в дорозі, або розсіється, або впаде на голову іншому. Посеред пожежі відкривався шлях до втечі, дім, який руйнувався, м’яко опускав деяких на землю, рука, що підносила до потилиці меч, інколи відводила його, і жертві вдавалося пережити ката. І зла доля непостійна. Може бути, що біда станеться, а може, і не станеться; поки ж її немає, і ти розраховуй на краще.

(12) Інколи, навіть коли немає явних ознак, що віщують недобре, душа придумує уявні, або тлумачить на гірше слова, які можна зрозуміти двояко, або перебільшує чиюсь образу і думає не про те, чи сильно ображений розсердився, а про те, чи багато може вчинити той, хто сердиться. Але ж якщо боятися всього, що може статися, то навіщо нам і жити, і горюванню нашому не буде меж. Тут нехай допоможе тобі розважливість, тут збери всі душевні сили, щоб відкинути навіть очевидний страх, а не зможеш, так подолай ваду вадою, стримай страх надією. Нехай напевне прийде те, що нас лякає – ще вірніше те, на що чекаємо з жахом – затихне, а те, на що чекаємо з надією, обмане.

(13) Тому зваж надії і страхи і кожного разу, коли ясної відповіді не буде, вирішуй на свою користь – вір у те, що вважаєш для себе кращим. Тож нехай навіть страх збере більше голосів, ти все-таки схиляйся в інший бік і перестань тривожитись, думаючи собі про більшість людей, які метаються схвильовані, навіть якщо нічого поганого з ними і не відбувається, і певно що не загрожує їм. Бо кожен, одного разу втративши спокій, готовий дати собі волю і не буде перевіряти переляк дійсністю. Ніхто не скаже: «Хто це каже – каже пусте, він або сам все видумав, або іншим повірив». Ні, ми здаємося тим, хто переносить чутки (14) і тремтимо перед невідомим як перед незворотнім, забуваючи міру настільки, що найменший сумнів перетворюється на жах.

Але мені соромно так розмовляти з тобою і підносити тобі такі слабкі ліки. Нехай інші кажуть: «Може, цього й не станеться!» Ти кажи: «Що з того, якщо станеться? Подивимось, хто переможе! А може, все буде мені на користь і така смерть прославить все моє життя. Цикута остаточно зробила Сократа великим. Вирви у Катона меч, яким він відстояв свою свободу, – і ти відбереш у нього чималу частину слави».

(15) Утім, я надто довго тебе умовляю, хоч потрібні тобі не умовляння, а лиш нагадування. Я не відводжу тебе геть від твоєї природи, – ти народжений для того, про що я мовлю. Тому тим більше маєш ти примножувати і прикрашати дане тобі благо.

(16) Закінчую цього листа, тільки припечатаю його своєю печаткою, тобто доручу йому передати тобі який-небудь прекрасний вислів. «Біда глупства ще й в тому, що воно увесь час починає життя спочатку». Вдумайся сам, Луцилію, кращий серед людей, в суть вислову – і ти зрозумієш, до чого противною є легкодумність тих, хто щоденно закладає основи нового життя, хто перед кончиною починає надіятися заново.

(17) Поглянь окремо на кожного – і відразу потраплять тобі на очі старі, що з особливою старанністю готуються обійняти посади, мандрувати, торгувати. Що є огиднішим, ніж старий, який починає життя спочатку? Я не додав би ім’я того, ким ці слова сказані, якби вони не були так мало відомі і належали б до тих розхожих висловів Епікура, які я дозволив собі і хвалити, і привласнювати.

Бувай здоровий.

Моральні листи до Луцилія. Том I

Подняться наверх