Читать книгу Моральні листи до Луцилія. Том I - Луций Анней Сенека - Страница 4

Сенека вітає Луцилія!

(1) Ти пишеш, що листи для передачі мені віддав другові, а потім попереджуєш, щоб не всім, відносно тебе, я з ним ділився, тому що і сам ти цього не робиш. Виходить, в одному листі ти і визнаєш, і не визнаєш його своїм другом. Добре ще, якщо ти вживаєш це слово як розхоже і назвав його «другом» так же, як усіх пошукачів на виборах ми називаємо «доблесними мужами», чи як зустрічного, якщо не можемо згадати його ім’я, вітаємо зверненням «пан». (2) Та якщо ти когось вважаєш другом і при цьому не віриш йому, як самому собі, значить, ти помиляєшся і не відаєш, що є справжня дружба. У всьому намагайся розібратися разом з другом, та перш за все розберися в ньому самому. Якщо подружився, довіряй, суди ж до того, як подружився. Хто, не довіряючи настановам Феофраста, судить після того, як полюбив, замість того, щоб любити, склавши судження, ті плутають, що треба робити раніше, що пізніше. Довго думай, чи варто бути другом тому чи іншому, але коли приймеш рішення, приймай друга всією душею і говори з ним так же сміло, як із собою самим. (3) Живи так, щоб і собі самому не доводилось признаватися в чомусь, чого не можна довірити навіть ворогу, але якщо є речі, які треба тримати в таємниці, ділись лише з другом усіма турботами, усіма думками. Будеш вважати його вірним – вірним і зробиш. Часто навчають обману тим, що обману бояться, і підозрами дають право бути віроломним. Чому не можу я вимовити ті чи інші слова в присутності друга? Чому мені не думати, що в його присутності я все одно що наодинці з собою? (4) Одні першому зустрічному розповідають про те, що можна повідати тільки другові, і усілякому, лиш би він слухав, викладають все, що у них накипіло. Інші бояться, щоб і найближчі щось про них знали; ці, якби могли, самі собі не довіряли б, тому вони і тримають усе в собі. Чинити не варто не так, не по-іншому: бо вада – і вірити всім, і нікому не вірити, тільки, я сказав би, перша вада благородніша, друга – безпечніша. (5) Таким же чином на осуд заслуговують і ті, що завжди занепокоєні, і ті, що завжди спокійні. Бо і пристрасть до суєти ознака не діяльного, але неспокійного в постійному збудженні духу, і звичка вважати кожен порух обтяжливим – ознака не безтурботності, а зніженості і розпусти. (6) Тому притримай в душі слова, які вичитав я у Помпонія: «Деякі до того забились у пітьму, що неясно бачать все освітлене». Все повинно співвідноситись: і любителю спокою треба діяти, і діяльному – побути в спокої. Запитай поради у природи: вона скаже тобі, що створила і день і ніч.

Бувай здоровий.