Читать книгу Моральні листи до Луцилія. Том I - Луций Анней Сенека - Страница 8

Сенека вітає Луцилія!

(1) Ти запитуєш, чого тобі слід більше всього уникати? Натовпу! Бо ж до нього не підступитися без небезпеки! Признаюсь тобі у своїй слабкості: ніколи не повертаюсь я таким же, яким вийшов. Що я заспокоїв, те знову приходить у хвилювання, що гнав від себе – повертається. Як буває з хворими, коли довга слабість доводить їх до того, що вони і вийти не можуть, щоб собі не нашкодити, так стається і з нами, чиї душі виліковуються після довгого недугу. (2) Немає ворога гіршого, ніж натовп, в який ти затесався. Кожен неодмінно або спокусить тебе своєю вадою, або заразить, або непомітно забруднить. Чим зібрання багатолюдніше, тим більша небезпека. І немає нічого згубнішого для добрих звичок, ніж видовища: бо через насолоду ще легше підкрадаються до нас усілякі вади. (3) Що я, по-твоєму, кажу? Повертаюсь я скупішим, честолюбнішим, ласим до розкошів і напевно жорстокішим і не таким людяним: і все тому, що побув серед людей. Випадково потрапив я на полудневу виставу, маючи надію відпочити і очікуючи ігор та жартів – того, на чому очі людини заспокоюються після виду людської крові. Яке там! Все попереднє було не боєм, а суцільним милосердям, зате тепер – жарти в сторону – пішла справжня різня! Прикриватися нічим, все тіло підставлене під удар, жодного разу нічия рука не піднялась даремно. (4) І більшість віддає перевагу цьому, а не звичайним парам і найулюбленішим бійцям! А чому б і ні? Немає ж ні шолома, ні щита, щоб відбити меч! Навіщо обладунки? Навіщо прийоми? Все це лиш відтягує мить смерті. Вранці люди віддані на розтерзання левам і ведмедям, опівдні – глядачам. Це вони велять убитим іти під удар тих, хто їх уб’є, а переможців щадять лише для нової бійні. Для тих, хто б’ється, немає іншого виходу, окрім смерті. В діло пускають вогонь і залізо, і так доки не спорожніє арена. – (5) «Але ж він вчиняв розбої, убив людину». – Хто убив, сам заслужив того ж. А ти, нещасний, за яку провину повинен дивитись на це? – «Ріж, бий, пали! Чому він так боязко біжить на клинок? Чому так несміло убиває? Чому так неохоче помирає?» – Бичі женуть їх на меч, щоб грудьми, голими грудьми зустрічали противники удар. У видовищі перерва? Так нехай тим часом убивають людей, тільки щоб щось відбувалося.

Як ви не розумієте, що дурні приклади обертаються проти тих, хто їх подає? Будьте вдячними безсмертним богам за те, що ви вчите жорстокості нездатного їй навчитися. (6) Подалі від народу нехай тримається той, у кому душа ще не зміцніла і не стала стійкою в добрі: такий легко переходить на бік більшості. Навіть Сократ, Катон і Лелій відступились би від своїх чеснот посеред несхожого з ними натовпу, а вже з нас, як не вдосконалюємо ми свою природу, жоден не встоїть перед натиском з усіх боків підступаючих вад. (7) Багато зла приносить навіть єдиний приклад марнотратства і скупості; розпещений приятель і нас робить слабкими і розніженими, багатий сусід розпалює нашу жадібність, лукавий товариш навіть чистого і простодушного заразить своєю іржею. Що ж, по-твоєму, буде з нашими звичками, якщо на них піде в наступ цілий народ? Неодмінно ти або станеш йому наслідувати, або його зненавидиш. (8) Але і того, й іншого треба уникати: не можна уподібнюватися злим тому, що їх багато, не можна ненавидіти багатьох тому, що їм не уподібнюєшся. Усамітнюйся, наскільки можеш; проводь час тільки з тими, хто зробить тебе кращим, допускай до себе тільки тих, кого ти сам можеш зробити кращим. І те й інше вершиться взаємно, люди вчаться, навчаючи. (9) Значить, не потрібно тобі заради честолюбного бажання виставляти напоказ свій дар, виходити в середину натовпу і читати йому вголос або розмірковувати перед ним; по-моєму, це варто було б робити, якщо твій товар йому до душі, а так ніхто тебе не зрозуміє. Може, один-два чоловіки тобі й трапляться, але й тих тобі доведеться просвіщати і наставляти, щоб вони тебе зрозуміли. «Так заради чого я вчився?» – Не слід боятися, що праця твоя пропала даремно: ти вчився заради себе самого.

(10) Але я-от не заради себе одного вчився сьогодні й тому повідомлю тобі, які мені трапились три чудових вислови – усі майже про одне й те ж. Перший нехай погасить борг у цьому листі, два інших прийми в оплату наперед. Демокріт пише: «Для мене одна людина – що цілий народ, а народ – що одна людина». (11) І той, хто на питання, навіщо він з такою старанністю займається мистецтвом, яке дійде лише до небагатьох, відповідав: «Досить з мене і небагатьох, досить з мене і одного, досить з мене і жодного», – сказав теж дуже добре, хто б він не був (на цей рахунок є різні думки). Гарний і третій вислів – Епікура, який писав одному зі своїх товаришів з учених занять: «Це я кажу для тебе, а не для натовпу: бо кожен з нас для іншого вартий переповненого театру». (12) Ось що, мій Луцилію, треба зберегти в душі, щоб знехтувати задоволенням, яке приносить похвала більшості. Багато хто тебе схвалює. Так чи у тебе є причини бути задоволеним собою, якщо для багатьох ти зрозумілий? Всередину мають бути звернені твої достоїнства!

Бувай здоровий.