Читать книгу Моральні листи до Луцилія. Том I - Луций Анней Сенека - Страница 15

Сенека вітає Луцилія!

(1) Я згоден, що нам від природи властива любов до власного тіла, що ми маємо берегти його, не заперечую, що можна його і пестити, але заперечую, що треба по-рабськи йому служити. Надто багато що поневолює раба власного тіла, того, хто дуже за нього боїться і все міряє його міркою.

(2) Ми повинні поводитися не так, наче зобов’язані жити заради свого тіла, а так, наче не можемо жити без нього. Надмірна любов до нього тривожить нас страхами, обтяжує турботами, прирікає на ганьбу. Кому занадто дороге тіло, тому чесність недорога. Не заборонено старанно про нього турбуватися, але коли вимагатиме розум, достоїнство, вірність, – треба ввергнути його у вогонь.

(3) І все ж, наскільки можливо, будемо уникати не тільки небезпек, а й незручностей і сховаємося під надійним захистом, добре подумавши, як можна прогнати те, що вселяє страх. Таких речей три, якщо я не помиляюсь: ми боїмося бідності, боїмося хвороб, боїмося насилля тих, хто могутніший від нас.

(4) Найбільший трепет викликає у нас те, чим загрожує чужа могутність: бо така біда приходить з великим шумом і сум’яттям. Названі мною природні незгоди – бідність і хвороби – підкрадаються тихо, не викликаючи жаху ні слуху, ні зору, зате у третьої біди пишна свита: вона приходить з мечами і смолоскипами, з кайданами і звірами, натравлюючи їхню зграю на нашу плоть.

(5) Згадай тут же і про темниці, і про хрести, і про дибу, і про гак, і про те, як виходить через рот наскрізь пропоровши людину паля, як розривають тіло колісниці, що мчать у різні боки, як насичують горючою смолою туніку з горючої тканини, – одним словом, про все, що придумала жорстокість.

(6) Так немає чого і дивуватися, якщо найсильнішим є жах перед бідою, такою багатоликою і так страшно оснащеною. Як той кат, чим більше він викладе знарядь, тим більшого досягне, бо один їхній вигляд перемагає навіть того, хто здатний витримати тортури, – так нашу душу легше всього підкоряє і усмиряє та загроза, якій є що показати. Бо і решта напастей не менш важкі – я маю на увазі голод і спрагу, і гноїння в грудях, і лихоманку, яка висушує нутрощі, – та вони приховані, їм нічим погрожувати здалеку, нічого виставляти напоказ. А тут, як у великій війні, перемагає значимість виду і спорядження.

(7) Тому постараємось нікого боляче не зачіпати. Інколи нам слід боятися народу, інколи, якщо порядки в державі такі, що більшість справ проводиться через сенат, тих сенаторів, що в милості, інколи ж – тих людей, кому на погибель народу віддана влада над народом. Зробити всіх цих людей друзями занадто марудна справа – досить і того, щоб вони не були тобі ворогами. Тому ніколи мудрий не буде гнівити тих, хто при владі, – навпаки, він буде ухилятися від їхнього гніву, як мореплавець від бурі.

(8) Ти, коли їхав до Сицилії, перетнув протоку. Необережний кормчий знехтував погрозами південного вітру, від якого стає небезпечним Сицилійське море, що завивається вирами, і вирушив не до лівого берега, а до того, поблизу якого бушує вир Харибди. А більш обачливий кормчий запитає у людей, що знають ці місця, чи сильний приплив і чи не віщують чогось хмари, і тримається подалі від місць, які зажили дурної слави через вири. Так само вчинить і мудрий: небезпечного володаря він уникає, але перш за все намагається уникати його непомітно. Одна із запорук безпеки – в тому, щоб не стрімко прямувати до неї відкрито: бо від чого ми тримаємося подалі, те засуджуємо.

(9) Ще слід нам обдумати, як убезпечити себе від черні. Тут перше діло – не бажати того ж самого: де суперництво – там і розлад. По-друге, хай не буде у нас нічого такого, що зловмисникові було б вигідно відібрати: нехай твій труп не дасть багатої здобичі. Ніхто не буде чи мало хто буде проливати людську кров заради неї самої. Голого і розбійник пропустить, бідному і захоплена бандою дорога не є небезпечною.

(10) Давня настанова називає три речі, яких слід уникати, це – ненависть, заздрість і презирство. А як цього досягти, навчить тільки мудрість. Тут буває важко дотриматися міри: треба остерігатися, як би, боячись заздрощів, не викликати презирство, як би, не бажаючи, щоб нас топтали, не навести на думку, що нас можна топтати. Багатьом довелося боятися тому, що їх можна було боятися. Так що будемо дотримуватися міри у всьому: бо так же шкідливо викликати презирство, як і підозру.

(11) Отож і виходить, що слід звернутися до філософії: бо ці писання не тільки для хороших людей, але й для не зовсім дурних, все одно що пов’язки жерців. І привселюдна красномовність, і все, що хвилює народ, викликає ворожнечу, а це заняття, мирне і таке, що нікуди не втручається, ніхто не зневажає, бо навіть у гірших людей його шанують всі мистецтва. Ніколи зіпсованість не зміцніє настільки, ніколи не складеться такої змови проти доброчинності, щоб ім’я філософії перестало бути шанованим і священним. Втім, і філософією треба займатися тихо і скромно.

(12) «Як так? – запитаєш ти. – По-твоєму, був скромним в філософії Марк Катон, який своїм вироком поклав край громадянській війні? Який став між військами двох розлючених вождів? Який у той час, коли одні паплюжили Цезаря, інші Помпея, нападав на обох?»

(13) Звичайно, можна посперечатися, чи варто було тоді мудрецеві втручатися у справи держави. – «Чого хочеш ти, Марку Катоне? Не про свободу йде мова: вона давно вже загублена! Питання лише в тому, Цезар чи Помпей заволодіє державою? Та що тобі до їхнього суперництва? Жодна сторона – не твоя. Вибір – тільки з двох володарів. Твоє діло, хто переможе? Перемогти може кращий; переможець не може бути гіршим». – Я беру тільки ту роль, яку Катон грав наостанок; але і попередні роки були не такими, щоб мудрому допустимо було брати участь в цьому пограбуванні республіки. На що, окрім криків і сердитих волань, був здатний Катон, коли народ, піднявши його на руки і опльовуючи, тягнув його геть з форуму, чи коли його вели прямо з сенату в темницю?

(14) Пізніше ми побачимо, чи треба мудрому марно витрачати сили, а поки що я кличу тебе до тих стоїків, які, коли їх відсторонили від державних справ, не ображали нікого з можновладців, не усамітнились, щоб вдосконалювати своє життя і створювати закони для роду людського. Мудрець не буде порушувати загальноприйнятих звичаїв і привертати увагу народу небаченим способом життя.

(15) «Ну й що? Невже буде у безпеці той, хто дотримується цього правила?» – За це я не можу тобі поручитися, як і за те, що людина помірна завжди буде здоровою; і все-таки помірність приносить здоров’я. Буває, що корабель тоне в гавані; що ж, по-твоєму, може трапитись у відкритому морі? Наскільки ближчою є небезпека до того, чия винахідливість невгамовна, якщо безділля не рятує від загроз? Буває, що гинуть і невинні – хто сперечається? – але винні – частіше. У бійця залишається вправність, навіть якщо йому пробили обладунки.

(16) Хто мудрий, той у всьому дивиться на замисел, а не на результат. Начало у нашій владі; що вийде, вирішувати фортуні, над собою ж я не визнаю її вироку. – «А вона принесе тобі хвилювання, принесе неприємності». – Але розбійник не страчує нас, навіть коли убиває.

(17) Ти вже простягаєш руку за щоденною платою. Сьогодні заплачу тобі золотом; а якщо вже згадав я про золото, то дізнайся, як тобі отримати побільше радощів від володіння ним. «Той більше від усіх насолоджується багатством, хто менше від усіх багатства потребує». Ти просиш відкрити, чиї це слова. Щоб ти бачив мою доброзичливість, я взяв за правило хвалити чуже. І це взяв я у Епікура, чи у Метродора, чи у когось ще з їхньої майстерні.

(18) Та яка різниця, хто сказав? Сказано було для всіх. Хто потребує багатств, той за них боїться, а добро, про яке тривожишся, радощів не приносить. Якщо ж хто хоче що-небудь до нього додати, той, думаючи про його примноження, забуває ним користуватися: отримує рахунки, товчеться на торжищі, гортає календар – і стає з господаря управляючим.

Бувай здоровий.