Читать книгу Моральні листи до Луцилія. Том I - Луций Анней Сенека - Страница 19

Лист XVIII

Оглавление

Сенека вітає Луцилія!

(1) Настав грудень; усе місто в лихоманці; пристрасті до насолод дана законна сила; скрізь гамір небачених приготувань, наче є різниця між Сатурналіями і буднями. А різниці ж немає, і мені здається, правий був той, хто сказав, що – раніше грудень тривав місяць, а тепер увесь рік.

(2) Якби ти був тут, я б охоче поговорив з тобою про те, що, по-твоєму, слід нам робити: зовсім не змінювати повсякденних звичок чи, щоб не виглядати порушниками загальних звичаїв, веселіше обідати і відкинути тогу. Бо те, що раніше прийнятним було тільки в часи незгод, в печальну для держави пору, тепер роблять для задоволення, змінюючи одяг заради святкових днів.

(3) Якщо я добре тебе знаю, ти, опинившись в ролі судді, вважав би, що ми не повинні ні у всьому уподібнюватися натовпу в ковпаках блазнів, ні у всьому від нього відрізнятися. Втім, якраз в ці дні і треба особливо суворо повелівати своєю душею, щоб вона одна утрималась від задоволень, коли їм віддається увесь народ. І якщо вона не піддасться заманливій спокусі насолод, то отримає найвірніший доказ своєї твердості.

(4) Більше стійкості в тому, щоб залишатися тверезим, коли увесь народ перепився до блювання, більше помірності в тому, щоб, не змішуючись з усіма, не вирізнятися і не бути виключенням і чинити як усі, але по-іншому. Бо святковий день можна провести, і не віддаючись розкошам.

(5) Проте мені до того подобається випробовувати твердість твоєї душі, що я, за порадою великих людей, і тобі раджу декілька днів підряд задовольнятися скудною і дешевою їжею, грубим і суворим одягом. І тоді ти скажеш сам: «Так ось чого я боявся?»

(6) Нехай серед повної безтурботності душа готується до труднощів, серед благодіянь фортуни накопичує сили проти її образ. Солдати і в мирний час ідуть в похід, хоч і не на ворога, насипають вали, виснажують себе непотрібною роботою, щоб вистачило сил на необхідну. Якщо не хочеш, щоб воїн злякався в бою, загартовуй його перед боєм. Цього правила і дотримувалися ті, хто кожного місяця наслідував бідняків, доходячи заледве не до злиднів, але зате потім не боявся зла, до якого привчив себе.

(7) Тільки не думай, що я говорю про Тімонові трапези, про бідні комірчини та інші причуди тих, хто переситився багатствами пристрасті до розкошів. Нехай у тебе насправді будуть і жорстке ліжко, і повстяний плащ, і твердий грубий хліб. Терпи все це по два-три дні, інколи і довше, але не для забави, а щоб набратися досвіду. І тоді, повір мені, Луцилію, ти сам зрадієш, наситившись за два аса, і зрозумієш, що для спокійної впевненості не потрібна фортуна: що не зверх необхідного, то вона дасть і гніваючись.

(8) І немає чого тобі думати, ніби ти робиш щось особливе: бо те ж саме роблять багато тисяч рабів, багато тисяч бідняків. Твоя заслуга тільки в тому, що ти робиш це добровільно, і тобі буде легко завжди терпіти те зло, з яким інколи знайомився на досвіді. Будемо ж тренуватися на опудалі! І, щоб фортуна не застала нас зненацька, поближче зійдемося з бідністю!

(9) Сам наставник насолод Епікур встановив дні, коли ледь втамовував голод, бажаючи подивитись, чи буде від цього ґандж у великому і повному блаженстві, чи великим він буде і чи варто відшкодовувати його ціною великих трудів. Якраз про це він говорить в листах до Полієна, написаних в рік архонтства Харіна. В них він хвалиться, що витратив на їжу менше аса, а Метродор, чиї успіхи менші, – цілий ас.

(10) «І ти думаєш, що такою їжею можна насититись?» – Так, і ще й отримати насолоду. Не ту легку, мимохідь, яку треба кожного разу отримувати заново, а незмінну і постійну. Нехай не такі вже смачні вода і мучна юшка і окраєць ячмінного хліба, – та велика насолода в тому, що ти здатен навіть ними насолоджуватись і обмежити себе їжею, яку не відбере ворожість фортуни.

(11) У в’язниці їжа краща, засуджених до смертної кари їхній майбутній убивця годує менш скудно. Якою ж величчю душі наділений, хто добровільно йде на те, чого не доводиться боятися навіть засудженим на смерть! Це і значить наперед відвертати удари долі.

(12) Почни ж, мій Луцилію, слідувати їхньому звичаю і визнач декілька днів на те, щоб відійти від своїх справ і привчити себе вдовольнятися найменшим. Пора завести знайомство з бідністю.

Гостю мій, будь рішучим і знехтувати не страшись багатствами, і дух свій

Бога достойним яви!


(13) Тільки той достойний бога, хто знехтував багатствами. Я не забороняю тобі володіти ними, але хочу зробити так, щоб ти володів ними без страху, а цього ти не досягнеш інакше, як переконавшись, що можна щасливо жити і без них, і коли звикнеш дивитись на них як на щось прохідне.

(14) Я вже почав було складати цього листа, але ти сказав мені: «Спочатку віддай, що винен!» Відішлю тебе до Епікура: він заплатить за мене. «Непомірний гнів породжує безумство». Ти не можеш не знати, наскільки це правильно: бо у тебе був і раб, і ворог.

(15) Ця пристрасть може загорітися проти кого завгодно, вона народжується і з любові, і з ненависті, і посеред важливих справ, і посеред ігор та забав. Не те має значення, чи велика причина, що її викликала, а те, якою душею вона заволодіє. Так же точно не те має значення, чи великий вогонь, а те, куди він потрапить: тверде не загориться і від найсильнішого полум’я, а сухе і те, що легко запалюється, навіть іскру виростить до пожежі. Так, Луцилію, надто сильний гнів закінчується безумством, тому слід уникати його не тільки в ім’я стриманості, але й заради здоров’я.

Бувай здоровий.

Моральні листи до Луцилія. Том I

Подняться наверх