Читать книгу Моральні листи до Луцилія. Том I - Луций Анней Сенека - Страница 21

Лист XX

Оглавление

Сенека вітає Луцилія!

(1) Я радий, якщо ти здоровий і вважаєш себе достойним коли-небудь стати господарем самому собі. Бо якщо я витягну тебе з хвиль, по яких ти носився без надії на визволення, слава дістанеться мені. Моїми проханнями я змушую тебе, Луцилію, пройнятися філософією до глибини душі, бачити докази своїх успіхів не в речах і писанні, а в стійкості духу і в знищенні бажань. Слова стверджуй ділами!

(2) У тих, хто виступає з промовами перед публікою і бажає добитися від неї похвали, один намір, у тих, хто старається заполонити слух молоді і нероб – інший. Філософія ж навчає робити, а не говорити. Вона вимагає від кожного жити за її законами, щоб життя не розходилось із словами і сама через протиріччя вчинків не називалася різноманітною. Перший обов’язок мудрого і перша ознака мудрості – не допускати розходження між словом і ділом і бути завжди самим собою. – «Та чи є такі?» – Є, хоч їх і небагато. Це нелегко. Та я й не кажу, що мудрий повинен увесь час іти однаковим кроком, – тільки б він ішов однією дорогою.

(3) Так слідкуй, чи немає протиріччя між твоїм домом і одягом, чи не надто ти щедрий у витратах на себе і скупий у витратах на інших, чи не дуже скромний твій стіл, між тим як будівлі надміру розкішні. Вибери раз і назавжди мірило життя і по ньому випрямляй його. Деякі вдома жмуться, а на людях розвертаються на всю ширину. Така невідповідність – теж вада і ознака душі нестійкої, неврівноваженої.

(4) Я і зараз можу сказати, звідки ця непостійність і різнобій у вчинках і в замислах. Ніхто не знає твердо, чого хоче, а якщо й знає, то не добивається свого наполегливо, а перескакує на інше і не тільки змінює наміри, а й повертається назад, до того, від чого відійшов і що сам засудив.

(5) Так ось, якщо я захочу відмовитись від старих означень мудрості і охопити все людське життя, то зможу задовольнитися таким правилом: що є мудрість? Завжди і хотіти і відкидати одне й те ж. І не слід тобі навіть вводити обмеження, кажучи, що бажати треба чесного і правильного: бо ніщо інше не може приманювати завжди.

(6) Люди не знають, чого хочуть, до тієї миті, доки не захочуть чого-небудь. Захотіти чи не захотіти раз і назавжди не дано нікому. Судження не є сталими, кожне що не день змінюється на протилежне, і більшість людей живе наче жартома. А ти будь упертим в тому, що почав, і тоді, може, досягнеш вершин чи тих місць, про які ти один будеш знати, що це ще не вершини.

(7) «А що буде, – запитаєш ти, – з усім натовпом моїх прісних?» – Цей натовп, коли перестане годуватися за твій рахунок, сам тебе прогодує – або ж дякуючи бідності ти пізнаєш те, чого не міг пізнати дякуючи собі. Вона утримає при тобі лише справжніх, надійних друзів, усілякий, хто тягнувся не до тебе, а до чогось ще, піде. Тож як не любити бідність за те одне, що вона ясно показує, хто нас любить? Чи настане, нарешті, день, коли ніхто не буде брехати в твою честь?

(8) До одного нехай будуть спрямовані твої думки, про одне турбуйся, одного бажай, залишивши всі інші молитви на божий розсуд: щоб ти міг задовольнятися самим собою і породженими тобою благами. Яке ще щастя можемо ми знайти так близько? Обмежся тим малим, чого не можна відібрати! А щоб ти зробив це охочіше, я негайно виплачу належну тобі в цьому листі данину, бо вона буде стосуватися цього ж.

(9) Ти можеш сердитись, але за мене і сьогодні охоче розрахується Епікур. «Повір мені, твої слова, сказані в лахмітті, з убогого ложа, покажуться величнішими, бо тоді вони будуть не тільки виголошені, але й доведені». Я, наприклад, зовсім по-іншому слухаю нашого Деметрія з тих пір, як побачив його нічим не покритого, коли він лежав навіть не на підстилці. Ось він – не проповідник істини, а її свідок.

(10) «Що ж виходить? Хіба не можна зневажати багатство і тоді, коли воно у тебе в руках?» – Чому ж не можна? Великий духом і той, хто, коли бачить навколо багатства, немало здивований тим, як вони до нього потрапили, сміється і не стільки відчуває себе їхнім власником, скільки знає про це з чуток. Це дуже багато – не розбеститися, коли живеш під одним дахом з багатством. Великий той, хто і в багатстві бідний.

(11) «Але я не знаю, – скажеш ти, – як він буде, коли збідніє, переносити бідність». – І я не знаю, чи зуміє цей Епікуровий бідняк, коли розбагатіє, зневажати багатство. Значить, про них обох треба судити по тому, який у них дух, і дивитись, чи буде перший відданий бідності, і чи буде другий відданий багатству. І убоге ложе, і лахміття – слабкі свідоцтва доброї волі, якщо не буде ясно, що людина терпить їх не через нужду, але за своїм вибором.

(12) Навіть той, хто не поспішає до злиднів як до кращої долі, а тільки вирішить готуватися до неї як до долі легкої, наділений від природи великою душею. А бідність, Луцилію, не тільки легка, а й приємна, якщо прийти до неї після довгих роздумів. Бо вона несе з собою те, без чого немає ніякої приємності: відчуття безпеки.

(13) Ось чому і вважаю я за необхідне робити те ж, що часто робили, як я тобі писав, великі люди: вибрати декілька днів і тренуватися в уявній бідності, готуючись до справжньої. Це слід робити тим більше, що ми зніжились у задоволеннях і все нам здається важким і трудним. Душу треба пробудити від сну, струснути її і нагадати їй, що природа відпустила нам дуже мало. Ніхто не народжується багатим. Хто б не з’явився на світ, кожен за її велінням задовольняється молоком і шматком тканини. Так ми починаємо – а потім нам і царства тісні.

Бувай здоровий.

Моральні листи до Луцилія. Том I

Подняться наверх