Читать книгу Моральні листи до Луцилія. Том I - Луций Анней Сенека - Страница 9

Лист VIII

Оглавление

Сенека вітає Луцилія!

(1) «Ти наказуєш мені уникати натовпу, – пишеш ти, усамітнюватися і задовольнятися власною совістю. А як же ваші настанови, які велять трудитися до самої смерті?» – Але те, до чого я тебе схиляю, сховатися і замкнути двері, – я сам зробив, щоб багатьом принести користь. Жодного дня я не втрачаю в неробстві, навіть частину ночі віддаю заняттям. Я не йду спати, звільнившись: ні, сон долає мене, а я сиджу, втупившись в свою роботу втомленими від неспання, злиплими очима.

(2) Я віддалився не тільки від людей, але й від справ, перш за все – моїх власних, і зайнявся справами нащадків. Для них я записую те, що може допомогти їм. Як із різних компонентів складають корисні ліки, так я кладу на аркуші рятівні настанови, в цілющості яких я переконався на власних ранах: хоч мої виразки не закрились зовсім, та розповзатися в ширину перестали.

(3) Я вказую іншим той правильний шлях, який сам знайшов так пізно, стомившись від блукань. Я кричу: «Уникайте всього, що любить натовп, що підкинув вам випадок! З підозрою і страхом зупиніться перед усіляким випадковим благом! Бо і риби, і звірі ловляться на приманку солодкої надії! Ви думаєте, це дари фортуни? Ні, це її підступи. Хто з вас хоче прожити життя наскільки можливо безпечніше, той нехай біжить від тих вимащених пташиним послідом благодіянь, що обманюють нас, нещасних, ще й тим, що ми, вирішивши, ніби здобич наша, самі стаємо здобиччю. Погоня за ними веде в безодню.

(4) Кінцевий результат життя, що високо вознеслося, один – падіння. До того ж не можна і чинити опір, коли щастя починає водити нас косо-криво. Або вже пливти прямо, або відразу на дно! Та фортуна не збиває зі шляху – вона перекидає і кидає на скелі.

(5) Догоджайте ж тілу лиш настільки, наскільки треба для підтримки його міцності, і такий спосіб життя вважайте єдино здоровим і цілющим. Тримайте тіло в строгості, щоб воно не перестало підкорятися душі: нехай їжа лиш утамовує голод, напій – спрагу, нехай одяг захищає тіло від холоду, а житло – від усього, що йому загрожує. А чи зведене житло з дерну чи з барвистого заморського каменю, різниці немає: знайте, під солом’яним дахом людині не гірше, ніж під золотим. Зневажайте все, що непотрібна праця створює заради прикрас чи напоказ. Пам’ятайте: ніщо, окрім душі, недостойне захоплення, а для великої душі все менше від неї».

(6) І коли я розмовляю так з самим собою, розмовляю з нащадками, невже, по-твоєму, я приношу менше користі, ніж вирушаючи в суд посередником, чи припечатуючи перснем таблички із заповітом, чи в сенаті, віддаючи руку і голос пошукачеві посади? Повір мені, хто здається неробою, той зайнятий найважливішими справами, і божественними і людськими разом.

(7) Проте пора закінчувати і, за моїм правилом, чим-небудь розрахуватися з тобою і в цьому листі. Заплачу я не з власних запасів; я до цих пір все продивляюся Епікура і сьогодні вичитав у нього такі слова: «Стань рабом філософії, щоб здобути справжню свободу». І якщо ти віддався і підкорився їй, твоя справа не буде відкладатися з дня на день: відразу ж ти отримаєш вольну. Тому що саме рабство у філософії є свобода.

(8) Може статися, ти запитаєш мене, чому я беру так багато прекрасних висловів у Епікура, а не у наших. Та чому ти думаєш, що подібні слова належать одному Епікуру, а не всім людям? Як багато поети кажуть такого, що або сказане, або має бути сказане філософами! Я не беру ні трагедії, ні нашої тогати, яка теж не позбавлена серйозності і стоїть посередині між трагедією і комедією; але і в мімах стільки є красномовних рядків! Скільки віршів Публілія треба було б виголошувати не взутим в сандалії, а виступаючи на котурнах!

(9) Я наведу один його вірш, дотичний до філософії, і якраз до тієї її частини, якою ми щойно займались; в ньому поет стверджує, що те, що випадково дісталось, не можна вважати своїм:

Чуже, що по вашому бажанню дісталось раптом нам.


(10) Але ти, я пам’ятаю, наводив інший вірш, набагато кращий і коротший:

Не наше те, що нам дано фортуною.


А цей твій вислів (я не пропущу і його) навіть ще кращий:

Все, що дано нам, може бути і відібране.


Та цього я не зарахую в погашення боргу: я лиш віддав тобі твоє ж.

Бувай здоровий.

Моральні листи до Луцилія. Том I

Подняться наверх