Читать книгу Моральні листи до Луцилія. Том I - Луций Анней Сенека - Страница 16

Сенека вітає Луцилія!

(1) У давні часи був звичай, який зберігся аж до моїх часів, починати листа словами: «Якщо ти здоровий, це добре, а я здоровий». Нам же вірніше сказати: «Якщо ти займаєшся філософією, це добре».

(2) Тому що тільки в ній – здоров’я, без неї хвора душа, і тіло, скільки б у ньому не було сил, здорове так, як у безумців чи одержимих. Так що перш за все турбуйся про те, справжнє, здоров’я, а потім і про те, друге, яке недорого тобі обійдеться, якщо захочеш бути здоровим.

Робити вправи, щоб руки стали сильнішими, плечі – ширшими, м’язи – міцнішими, це, Луцилію, заняття нерозумне і недостойне освіченої людини. Скільки б не вдалося тобі накопичити жиру і наростити м’язи, все одно ти не зрівняєшся ні вагою, ні силою з відгодованим биком. До того ж тягар плоті, виростаючи, пригнічує дух і позбавляє його рухливості. Тому, в чому можеш, утискай тіло і звільняй місце для духу.

(3) Багато неприємностей чатує на тих, хто завзято турбується про тіло: по-перше, утомливі вправи виснажують розум і роблять його нездатним до уважності і до занять предметами більш витонченими; по-друге, розкішна їжа позбавляє його витонченості. Згадай і про рабів найгіршого розливу, до яких поступають у навчання, хоч цим людям ні до чого, окрім вина і олії, немає діла, і день пройшов для них на славу, якщо вони гарненько спітніли і на місце втраченої вологи влили в порожню утробу новий трунок, ще у більшій кількості. Але ж бо жити в питті і спітнілими можуть тільки хворі на шлунок!

(4) Є, однак, вправи легкі і недовгі, які швидко втомлюють тіло і багато часу не забирають, – а його якраз і слід перш за все рахувати. Можна бігати, піднімати руки з тягарем, можна стрибати, підкидаючи тіло вгору чи посилаючи його далеко вперед, можна підстрибувати, так мовити, на манер саліїв, чи, грубіше кажучи, сукновалів. Вибирай яку завгодно вправу, звичка зробить її легкою.

(5) Та що б ти не робив, швидше повертайся від тіла до душі, тренуй її вправами вдень і вночі, бо труд, якщо він не надміру, живить її. Таким вправам не заважатимуть ні холод, ні спека, ні навіть старість. З усіх своїх благ турбуйся про те, яке, старіючи, стає кращим.

(6) Я зовсім не велю тобі увесь час сидіти над книгами і дощечками: і душі треба дати відпочинок, але так, щоб вона не розслабилась, а тільки набралася сил. Прогулянка в ношах дає струс тілу і не заважає заняттям: можна читати, можна диктувати, можна вести бесіду і слухати інших; втім, і прогулянка пішки дозволяє робити те ж саме.

(7) Не можна нехтувати також напруженням голосу, а от підвищувати його і понижати за ступенями і ладами я тобі забороняю. Втім, може, ти хочеш навчитися, як тобі гуляти; тоді допусти до себе тих, кого голод навчив небаченим досі хитрощам. Один зробить розміреною твою ходу, інший буде слідкувати під час їжі за твоїми щоками, і нахабність кожного зайде настільки далеко, наскільки дозволять твої терплячість і довірливість. Так що ж? Хіба з крику, із найсильнішого напруження голосу починається розмова? Ні, для нас природно розпалюватися поступово, так що навіть під час сварки спочатку говорять, а потім лиш починають волати, і ніхто відразу ж не кличе у свідки квірітів.

(8) Тому, як би не захопив тебе порив душі, виголошуй промову то з більшою, то з меншою пристрастю, як голос і груди самі тобі підкажуть. Коли ти хочеш приглушити і стишити голос, нехай він затихає поступово, а не падає різко; нехай він буде таким же стриманим, як той, хто ним управляє, і не бушує, як у грубих неуків. Бо ми робимо все це не для того, щоб вдосконалювався голос, а для того, щоб вдосконалювались слухачі.

(9) Я зняв з твоїх плечей чималий труд, а тепер в додаток до цього мого благодіяння нагороджу тебе грецьким подарунком. Ось прекрасна настанова: «Життя нерозумного безрадісне і наповнене страхом, тому що він все відкладає на майбутнє». – Ти запитаєш, хто це сказав. Та той же, хто і попередні слова. А яке, по-твоєму, життя називають нерозумним? Як у Ісіона і Баби? Як би не так! Наше власне – життя тих, кого сліпа жадібність кидає навздогін за речами шкідливими і напевне нездатними її наситити, тих, які давно б задовольнилися, якби хоч щось могло нас задовольнити, тих, хто не думає, як відрадно нічого не вимагати, як прекрасно не відчувати ні в чому нестатку і не залежати від фортуни.

(10) Не забувай же, Луцилію, за скількома речами ти женешся, а побачивши, скільки людей тебе випередило, подумай про те, скільки їх відстало. Якщо хочеш бути вдячним богам і власному життю, думай про те, що ти обігнав дуже багатьох. Та що тобі до інших? Ти обігнав себе самого!

(11) Встанови ж для себе межу, за яку ти не хотів би перейти, навіть якщо б міг: нехай залишаться за нею блага, що приховують загрозу, привабливі для тих, хто надіється, і такі, що приносять розчарування тим, хто досяг. Була б в них хоч якась міцність, вони б приносили інколи задоволення; а так вони тільки розпалюють спрагу у тих, хто черпає. Приваблива зовнішність раптом змінюється. Навіщо мені вимагати від фортуни те, що невідомий жереб обіцяє мені в майбутньому, замість того щоб вимагати від себе не прагнути більше цього? Чого прагнути? Чи ж мені накопичувати, забувши про тлінність людини? Над чим мені трудитися? Нинішній день – останній. Нехай не останній, але й останній близько.

Бувай здоровий.