Читать книгу Глибше, ніж секс - Мария Волкова - Страница 11

10

Оглавление

Якби мене запитали, про що була лекція, то я б без вагань відповіла: «Викладач півтори години співав нам пісню і танцював». Пролунав дзвінок, і я вийшла з аудиторії. Переді мною простягався довгий коридор, у якому, як завжди, товклися студенти. І серед їхніх облич я помітила копну фіолетового волосся. Ось і можливість помститись. Я швидким кроком наближалася до цілі, пропихалася крізь скупчення студентів, готуючи своє плече до удару. І вже за мить пролунав звук зіткнення двох тіл.

– Ой, вибач! Я не помітила тебе, – з награною обачністю сказала я. Фіолетова голова повернулася до мене, і моє обличчя скам’яніло, змінивши саркастичний вираз на шокований.

Під оком дівчини світився трохи темніший від її волосся синець, а на скулі красувалася невдало зафарбована тональним кремом подряпина. Мені стало дуже незручно та моторошно. Що з її обличчям? Я стояла, мов укопана. От чорт, незручно вийшло… Вона подивилася на мене поглядом, що був повністю протилежний тому, який я бачила в кампусі, коли вона своїм вчинком налаштувала мене проти себе. Очі були сумні, наче в того собаки біля вхідних дверей мого під’їзду, і якби вони, як губи, мали по боках кутики, то ці кутики були б опущені вниз. На мить я подумала, що з очей цих зараз поллються сльози, і почала нервувати. Я, як і багато чоловіків, боюся жіночих сліз. І власних теж уникаю. Хоч не так страшно, коли плачеш ти, але стає незручно, коли плачуть поряд. Бо твої власні сльози – це набагато звичніше, ти знаєш, що робити коли вони лізуть назовні, а що вдіяти з іншою людиною – не знаєш.

Раптом погляд дівчини змінився на чіткий та ясний, розгубленість кудись поділася, змінившись на рішучість. Дівчина шарпнула мене за куртку і кудись потягнула, не вимовивши ні слова. Я не зрозуміла, що відбувається і, заплітаючись у власних ногах, ледь не гепнулася на підлогу поміж студентів. Я бігла за дівчиною підтюпцем, а вона й далі міцно тримала мене за рукав куртки. Потім затягла до жіночого туалету. Ах, ну звісно, я могла б одразу здогадатися. Споконвіку жіноче місце для переговорів. Але що їй потрібно? Невже битиме? Я ж ненароком її штурхнула. Ну добре, брешу. Я просто не знала, що хтось уже випередив мене.

У туалеті було три кабінки по ліву сторону, а прямо перед вхідними дверима – підвіконня. Я подумала, що ми зупинимося на ньому і все вирішимо, але вона заштовхала мене до останньої кабінки, яка була досить просторою, і, на щастя, у ній поміщався не лише унітаз. Відпустивши нарешті мою посинілу кінцівку, вона стала прямо переді мною і зазирнула мені просто у вічі. Лише зараз, перебуваючи так близько від її обличчя, я помітила, що в неї великі та блискучі зсередини очі, а над ними круглі, середньої товщини брови, губи – вузькі й акуратні, наче вимальовані художником-перфекціоністом. А ніс… ніс у неї маленький, прямий. Ну все, зараз вона мене зґвалтує або ще гірше – розквасить носа та вирве волосся. Перший варіант таки трохи кращий… Ну от, мій перший секс відбудеться з побитою дівчиною із незвичним кольором волосся в смердючому університетському туалеті. Прекрасно. Змішаний запах гівна та хлорки – чудові афродизіаки.

– Мені потрібна допомога, – з серйозним виразом обличчя нарешті промовила моя викрадачка.

– Вибач, що блять?! – шоковано випалила я.

– Мені потрібна твоя допомога, – ще раз виразно повторила дівчина.

– Ти зараз серйозно? Ми не знайомі, і я щойно спеціально в’їбала тебе в плече! З якого дива я повинна тобі допомагати? – з підвищеним тоном відповіла я. Рівень шоку зараз сягав неба.

– Тому що в іншому випадку – це будуть не єдині сліди побиття на моєму фейсі.

Після цієї фрази у дівчини набігли сльози.

– А що мені до того? Я навіть не знаю тебе, – не втрачала хватки я.

– Будь ласка, у мене немає друзів тут, – я згадала той її погляд, який проводжав мене крізь вікно кампусу в день, коли ми зустрілися вперше. І тепер я впізнала емоцію, яку не могла розгадати тоді. Це абсолютно точно був чистий страх.

– Що тобі потрібно? – порушила мовчанку я.

– Житло. Мені потрібно, щоб ти дозволила мені пожити в тебе декілька днів.

Я округлила очі, не в змозі приховати здивування.

– А якщо в мене вдома батьки чи, скажімо, хлопець?

– Тьфу, кого ти намагаєшся обдурити? – дівчина миттєво змінилися на обличчі, —порожнеча у твоїй квартирі аж пре крізь погляд. Не видумуй, я знаю, що ти живеш сама.

Я засоромилась і відчула до неї ще більш концентровану злість.

– Мені здається, якщо ти просиш про таке, то повинна бути трохи ввічливішою? – вона мовчала, чекаючи відповіді.

– Що сталося? – нарешті витиснула я.

Рішучість у погляді дівчини знову набула рис страху. І якби вона була равликом, швидко б сховалась у свою мушлю. На щастя, ми були в туалеті, й тікати від запитання було нікуди, але дівчина викопала таки нору для втечі.

– Ти допоможеш мені? – перевела розмову вона.

– Та якого біса тут коїться? – занервувала я. – Чому це я повинна тобі довіряти, а тим більше – допомагати?

Дівчина подивилася мені просто в очі, і я знову помітила сльози, які ледь трималися, аби не вилитися з повік, але рішучість в очах не згасала.

– Будь ласка, просто допоможи мені, а я з часом заплачу тобі за оренду квартири.

– Що? Та не потрібні мені твої гроші, – дівчина вдячно поглянула на мене, а кутики губ трохи припіднялися.

– Я все поясню тобі вдома, обіцяю, – благала дивачка.

– Записуй адресу та код під’їзду, – нарешті прогнулась я.

Не пам’ятаю, що ще я сказала в той момент і чим керувалася, даючи їй свою адресу… А раптом вона злодійка? І чому я? В якому сенсі у неї немає друзів? А хто були ті придурки в кампусі? Я сподівалася почути всі ці відповіді ввечері, коли вона добереться до квартири. А якщо вона взагалі вночі вб’є мене?

Глибше, ніж секс

Подняться наверх