Читать книгу Життя без обмежень. Шлях до неймовірно щасливого життя - Нік Вуйчич - Страница 18

Моя віра в силу надії зміцнилася під час першої поїздки до Китаю у 2008 році. Я побачив Велику китайську стіну і був вражений величчю цього неймовірного дива світу. Та найдивніше чекало на мене попереду. Я побачив радісний блиск в очах маленької китайської дівчинки. Разом з іншими дітьми вона продемонструвала нам мистецтво, гідне Олімпійських ігор. Вона буквально світилася надією, і я не міг відвести від неї погляду. В оточенні інших дітей вона танцювала, одночасно утримуючи на лобі жердину з тарілкою, що оберталася. Ця дівчинка була дуже зосереджена, та водночас вона випромінювала таке щастя, що мені аж сльози навернулися на очі.

Ця дівчинка та інші діти (всього понад чотири тисячі) осиротіли під час потужного землетрусу, що стався в регіоні за кілька місяців до того. Мій помічник, наш координатор і я привезли в дитячий будинок подарунки, а потім я попросив дозволу поговорити з дітьми, щоб підняти їхній дух.

Ми приїхали до притулку, і я був вражений жахливими руйнуваннями і стражданнями, що їх завдав землетрус. Побачивши наслідки такої катастрофи, важко дібрати правильні слова. Земля розверзлася і поглинула все, що вони любили і знали. Я ніколи не відчував нічого подібного. Що я міг сказати? Ми привезли з собою теплий одяг, та чи могли ми дати їм надію?

У притулку діти відразу оточили мене. Одне по одному вони обіймали мене. Я не розмовляв їхньою мовою, але це було неважливо. За нас промовляли наші обличчя. Попри страждання, діти світилися щастям. Я більше не думав про те, що сказати, щоб допомогти їм. Їх не потрібно було надихати. Це вони, котрі втратили батьків, будинки, словом, все, що мали, надихнули мене своєю приголомшливою виставою. Вони випромінювали радість.

Я сказав, що захоплений їхньою сміливістю і силою духу, закликав дивитися в майбутнє, прагнути кращого і втілювати свої мрії.