Читать книгу Життя без обмежень. Шлях до неймовірно щасливого життя - Нік Вуйчич - Страница 7

Не так давно батьки відверто поділилися зі мною власними страхами і жахами, що мучили їх після мого народження. Поки я ріс, вони, певна річ, навіть і словом не натякнули, що я – не та дитина, про яку вони завжди мріяли. Після пологів мама боялася, що взагалі не зможе дивитися на мене. Батько теж не був певен у моєму щасливому і безхмарному майбутньому. Якби я виявився безпорадним і нездатним упоратися з життєвими негараздами, то, як йому здавалося, ліпше б мені було померти. Батьки обговорювали різні можливості. Подумували навіть віддати мене: бабусі й дідусі були готові опікуватися мною. Та зрештою відкинули ці думки, вирішивши, що мусять самі ростити і виховувати мене. Вони зуміли вгамувати своє горе і вирішили зробити свого фізично неповноцінного сина максимально, наскільки це можливо, «нормальним». Батьки були глибоко віруючими людьми. Вони й далі вважали, що оскільки Бог створив мене таким, то на це були свої причини. Є рани, що швидше загоюються, коли людина рухається. Те саме можна сказати про життєві негаразди. Наприклад, ви втратили роботу. Або не складаються особисті стосунки. Можливо, накопичилися несплачені рахунки. Ніколи не псуйте собі життя наріканнями на несправедливість і випробування, що випали на вашу долю. Ліпше подивіться вперед. Можливо, на вас чекає нова, цікавіша і краще оплачувана робота. А ваші стосунки потребують оновлення, або, хтозна, ви невдовзі зустрінете прекрасну людину. Можливо, фінансові негаразди надихнуть вас на відкриття нових способів економії і заощаджень, і ви станете заможною людиною.

Ми не завжди здатні контролювати життєві обставини. Багато що відбувається не з нашої провини. Багато чого ви не в змозі зупинити. Можете або здатися, або продовжувати боротьбу за краще життя. Я раджу вам зрозуміти: все відбувається з певної причини. Все, що робиться, – на краще.

У дитинстві я був певен, що я – прекрасна дитина, така ж чарівна і улюблена, як всі діти на землі. Я не розумів, що відрізняюся від інших, не усвідомлював, що в моєму житті буде чимало проблем. І це щасливе невідання було моїм благословенням.

На нашу долю випадає стільки випробувань, скільки ми здатні подолати. Повірте мені, на кожну вашу перешкоду і проблему є набагато більше благодаті, ніж ви можете собі уявити. І з її допомогою ви зможете подолати все на світі.

Господь наділив мене неймовірною наполегливістю. Я отримав від Нього чимало дарів. І невдовзі впевнився, що навіть без кінцівок наділений фізичною силою і чудовою координацією. Я був незграбою, та в моєму віці всі діти такі. Я був пустуном, як всі мої однолітки.

Батьки багато займалися зі мною, аби навчити комфортніше підводитися, та я стояв на своєму. Мама намагалася допомогти мені, розкладаючи на долівці подушки, щоб із їх допомогою я міг підводитися. Та я навчився підніматися, спираючись лобом об стіну. З якоїсь причини мені здавалося, що набагато краще упертися чолом у стіну і підніматися по ній. Я все завжди робив по-своєму, навіть коли це було важко!

Змалку я міг користуватися тільки головою – напевно, саме тому в мене так швидко і сильно розвинувся інтелект (жарт!). Крім того, шия зміцніла, немов у бика, а лоб став таким твердим, що й куля б його не взяла. Певна річ, батьки весь час хвилювалися за мене. Як він навчатиметься в школі? Як він їстиме? Хто подбає про нього, якщо з нами щось трапиться? Як він житиме самостійно?

Та й взагалі батьківство – це складно навіть зі здоровими дітьми. Молоді батьки часто жартують, що первістків потрібно видавати з інструкцією для користувачів. Але навіть доктор Спок нічого не написав про таких от дітей, як я. Зі мною було значно більше проблем, ніж зі здоровими дітьми. І все ж я вперто дедалі сильнішав і здоровішав.

Здоровий глузд для нас – це благословення і прокляття водночас. Як і мої батьки, ви так само боїтеся майбутнього і переймаєтеся ним. Та часто те, чого ви так боїтеся, виявляється не таким вже й жахливим.

Немає нічого поганого в тому, щоб зазирати вперед і планувати майбутнє. Та знайте: найбільші ваші страхи можуть обернутися приємним сюрпризом. Дуже часто життя повертає на краще.

Одним із найкращих сюрпризів мого дитинства став контроль над моєю крихітною лівою ступнею. Я інстинктивно користувався нею, щоб відштовхуватися, хвицатися, упиратися і підтягуватися. Батьки і лікарі вважали, що цією крихітною кінцівкою можна користуватися ще активніше, оскільки на ній було два пальці, але від народження вони зрослися. Лікарі запропонували зробити операцію з розділення пальців, щоб я міг користуватися ними – тримати ручку, перегортати сторінки і виконувати інші функції.

Тоді ми жили в Мельбурні, де медичне обслуговування на найвищому рівні. За мене взялися найкращі фахівці. Поки лікарі готували мене до операції, мама повідомила їм, що у мене майже весь час підвищена температура. Вони повинні були уважно стежити за тим, щоб я не перегрівся. Вона вже знала історію іншої дитини без кінцівок, котра перегрілася під час операції. В неї серйозно постраждав мозок.

Особливість мого організму слугувала предметом для постійних жартів у сім’ї. Батьки казали: «Коли Ніккі холодно, качки просто замерзають». Та коли відкинути жарти: якщо я багато займався, засмучувався або тривалий час залишався під яскравим світлом, у мене різко підвищувалася температура. Щоб не перегрітися, я повинен був постійно стежити за собою.

«Будь ласка, уважно стежте за його температурою», – напучувала мама хірургів. Хоча лікарі знали, що моя мати – медична сестра, все ж вони легковажно поставилися до її прохання. Вони успішно провели операцію з розділення пальців, але забули про її слова. З операційної мене вивезли мокрим, тому що лікарі не подбали про мою температуру, а потім стали знижувати її, обкладаючи мене вологими простирадлами, прикладаючи до мого тіла пакети з льодом, щоб уникнути небезпеки для мозку.

Мама знавісніла. Лікарі на власній шкурі відчули слов’янський гнів Душки!

І все ж, коли я охолов (в буквальному сенсі слова), моє життя поліпшилося. Визволені пальці придалися. Вони працювали не так, як сподівалися лікарі, але я пристосувався. Дивно, що можна зробити за допомогою крихітної ступні й пари пальців, коли в тебе немає рук і ніг! Операція і нові технології допомогли мені освоїти спеціальний електронний інвалідний візок, комп’ютер і мобільний телефон.

Не знаю, з якою проблемою боретеся ви. Я не намагаюся вдавати, що пережив щось подібне. Та уявіть лишень, через що довелося пройти моїм батькам після мого народження. Уявіть, що вони відчували, яким похмурим бачили власне майбутнє.

Можливо, зараз ви і не бачите світла в кінці вашого власного темного тунелю, але знайте, мої батьки не уявляли, що їхнє життя може бути щасливим. Я це знаю. Вони не уявляли, що їхній син зможе не лише жити самостійно і зробити кар’єру, а й стати щасливою і життєрадісною людиною!

Більшість страхів, які мучили моїх батьків, так ніколи і не збулася. Ростити мене було нелегко, та, гадаю, вони скажуть вам, що, крім труднощів, у нашому житті було чимало сміху і радості. Згадуючи минуле, можу сказати, що у мене було на подив нормальне дитинство, в якому я мучив своїх молодших брата і сестру так само, як будь-який старший брат!

Можливо, сьогодні життя повертається до вас не найкращим своїм боком. Ви сумніваєтеся в тому, що колись стане ліпше. Кажу вам, ви й уявити собі не можете, яке щастя ви отримаєте, коли не здастеся! Зосередьтеся на своїй мрії! Робіть все, на що у вас стане сил. Ви маєте досить сил змінити свої життєві обставини. Сміливо прямуйте до втілення будь-якої своєї мрії.

Життя моє – то роман, що тільки-но пишеться. Ваше життя – це ваш роман. То вже зараз почніть писати перший його розділ! Наповніть власну книжку пригодами, любов’ю і щастям. Проживіть ту історію, що її ви самі для себе призначите!