Читать книгу Життя без обмежень. Шлях до неймовірно щасливого життя - Нік Вуйчич - Страница 8

Досить довго я не вірив, що зможу керувати власною долею і планувати власне життя. Мені важко було збагнути, яким чином я здатен вплинути на цей світ, і яким шляхом зможу йти. Я з дитинства був певен у тому, що в моєму спотвореному тілі немає нічого хорошого. Однак мене ніколи не виганяли з-за столу за те, що я не вимив рук. Не зазнавав я й болю від забитого пальця. Щоправда, не надто втішали такі переваги.

Мої рідні й двоюрідні брати та сестри не давали мені жодної можливості жаліти себе. Зі мною ніколи не панькалися, сприймали мене таким, яким я був. Їх піддражнювання і витівки загартовували. Замість гіркоти і туги я навчився веселощів і гумору.

«Подивіться-но на цього хлопця в інвалідному візку! Це інопланетянин!», – вигукували мої брати в торговому центрі, вказуючи на мене. Реакція оточуючих викликала у нас істеричний регіт. Люди просто не розуміли, що діти, котрі доймають дитину-інваліда, насправді його найліпші друзі.

Із віком я чіткіше усвідомив, що подібна любов – величезний дар. Навіть якщо часом ви відчуваєте самотність, ви повинні знати, що вас люблять. Повірте, Бог створив вас задля любові. А значить, ви не самотні. Його любов до вас нескінченна і безкорислива. Він любить вас не за щось… Він любить вас навіть у хвилини самоти і відчаю, нагадуйте собі про це. Пам’ятайте, що самотність і відчай – це всього лише відчуття, а не щось реальне. А от Божа любов настільки реальна, що Він, на доведення цієї любові, навіть створив вас.

Дуже важливо зберігати любов Господа у своєму серці, бо бувають часом миті, коли почуваєшся нещасним. Моя велика сім’я не завжди могла мене захистити. Наприклад, у школі зрозуміло було, що я не такий, як усі. Батько запевняв мене в тому, що Бог ніколи не помиляється, та бувало, я не міг позбутися відчуття, що я – виняток із цього правила.

«Чому Ти не міг дати мені бодай одну руку? – запитував я в Бога. – Лишень подумай, що я міг би зробити однією рукою!».

Певен, що і у вашому житті були миті, коли ви молилися або просто бажали, щоб ваше життя радикально змінилося. Не треба панікувати, якщо бажаного дива так і не сталося, і ваше бажання не здійснилося вмить. Пам’ятайте: Бог допомагає тим, хто допомагає собі сам. Ви повинні й далі боротися за досягнення вищої мети і втілення власних мрій.

Досить довго я думав, що, коли б моє тіло було більш «нормальним», то й життя повернуло в інше русло. Я не розумів, що мені не потрібно бути нормальним – досить бути собою, бути сином свого батька і виконувати волю Божу. Головна проблема – не в моєму тілі, а в тих обмеженнях, що їх я встановив для себе, не бачачи, які можливості мені надає життя.

Якщо ви не змогли стати тим, ким хотіли, чи не досягли того, чого прагли, причина, вочевидь, не в обставинах, а у вас. Визнайте свою відповідальність і почніть діяти. Спершу повірте в себе і в свою значущість. Не слід чекати, поки це усвідомлять всі довкола вас. Не чекайте дива або «щасливого випадку». Ви – вісь, і цей світ обертається довколо вас. Так і живіть. У дитинстві ночами я часто молився про те, щоб Бог дав мені руки і ноги, засипав у сльозах, мріючи про те, щоб, прокинувшись уранці, виявити у себе руки і ноги, не приймав себе таким, який є. Ішов до школи, а там мене ніхто не сприймав.

Як більшість дітей, я був дуже вразливий. У ці роки діти намагаються зрозуміти, якими вони є, яким буде їхнє майбутнє. Ті, хто в дитинстві завдавали мені болю, вочевидь, не думали бути жорстокими. Це були звичайні діти і багато чого не розуміли.

«Чому в тебе немає рук і ніг?» – запитували вони.

Я хотів бути таким, як мої однокласники. Часом вдалими днями мені вдавалося викликати їхню симпатію своєю дотепністю, готовністю посміятися над собою і певними успіхами на ігровому майданчику. Були й жахливі дні, коли я ховався в кущах або в порожніх класах, щоб мене не мучили і не дражнили. Переважну більшість часу я перебував із дорослими, а не з ровесниками, бо занадто рано подорослішав, і моя серйозність часом завдавала душевних мук.

Мене ніколи не полюбить жодна дівчина. У мене навіть рук немає, щоб обійняти її. Якщо у мене будуть діти, то я не зможу взяти їх на руки. Чим би я міг зайнятися в житті? Та й хто візьме мене на роботу? У будь-якій роботі я потребуватиму помічника. Кому потрібен працівник, який сам потребує помічника?

Мої проблеми були переважно фізичними, але впливали на мене й на емоційному рівні. У дитинстві я пережив страшний період важкої депресії. Та в підлітковому віці я, на подив і радість, навчився сприймати себе, а потім заслужив сприйняття з боку інших людей.

Кожен проходить періоди самотності, відчуженості, нелюбові. Кожен із нас має власні проблеми і страхи. Більшість дітей боїться, що їх дражнитимуть за занадто великий ніс або занадто кучеряве волосся. Дорослі бояться, що не зможуть сплачувати рахунки або жити відповідно до власних сподівань. Ми всі знайомі з періодом сумнівів і страхів. Всі без винятку. Це природно. Це частина людського життя. Такі відчуття небезпечні лише для тих, хто замість боротися з ними, дозволяє негативним думкам опанувати собою.

Повірте в те, що ви отримали чудові дари – таланти, знання, любов. Будьте готові поділитися ними з оточуючими. І ви почнете шлях до сприйняття самого себе, навіть якщо ваші дари досі не проявилися. Щойно ви почнете цей шлях, усі довкола помітять це і попрямують за вами.