Читать книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Афонін - Страница 22

Іще дрімають сутінки в долині,

Та за горами сонечко встає,

Й в високе небо, як і вчора, синє,

Своє проміння золотаве ллє.

Густе повітря чисте і прозоре.

Здається, що потічок струменить.

Лісів, ще голих, безкінечне море

Пташиним співом зранечку дзвенить.

Тутешній день, спокійний і неспішний,

Ясним промінням в вікна загляда.

Хай буде він для нас усіх успішним

Й солодким, як з карпатських рік вода!