Читать книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Афонін - Страница 39

День як день: робота паперова

І дзвінки… Усі і не злічить.

Та про наболіле лиш розмови…

А весна за вікнами кричить

Різнобарвним голосом пташиним:

«Кинь роботу і мерщій сюди!

Під склепіння неба синє-синє,

До Дніпра блакитної води…

Поспішай, бо радість ця минає.

Не помітиш, як й життя мине».

Ти вважаєш, весно, я не знаю?

Чи бажаєш здивувати чимсь мене?

І не тільки я, про це з нас кожен знає.

Ось, до тебе я уже спішу!..

Подумки… Часу ж не вистачає,

Бо я чергову дурню пишу.