Читать книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Афонін - Страница 37

Про щось своє дощ поночі шепоче

І не змовкає навіть ні на мить.

В квітневій тиші дощової ночі

Дрімає місто, але ще не спить.

Хоча згасають вікна вже поволі,

Та досить рясно ще горять вогні.

За кожним з них своя окрема доля,

Своя душа у кожному вікні.

Їх полічити, мабуть, неможливо.

Та і навіщо їх би я лічив…

Лиш побажати хочу вам щасливих,

Весняних, світлих і солодких снів.