Читать книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Афонін - Страница 67

Радість із сумом, тривога і збудження…

Їду сьогодні у зону відчуження.

Туди, де дитинство моє розпорошене

В травах так щедро вже стронцієм зрошених.

Туди, де стоять старі сосни нахилені

Над рідних і близьких святими могилами.

У місце, що в пам’яті буде до скону,

Із страшною чорною назвою ЗОНА.