Читать книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Афонін - Страница 69

Нині ходить дощ весняний

Заквітчаним містом,

Засипає його рясно

Водяним намистом.

На квіточках осідають

Маленькі краплини

І постукують тихенько

В металеві ринви.

Вимивають чисто-чисто

Вулиці, бульвари,

Засівають пелюстками

Парки й тротуари.

Дощ травневий – то є благо,

А зовсім не диво.

Київ навіть в день похмурий,

Мов юнак, красивий.

Задивився він на себе

В дзеркало Дніпрове…

Моє вічно юне місто,

Ти завжди чудове!