Читать книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Афонін - Страница 82

Заблукав десь вітер поміж листя

Й зовсім не тривожить спокій ночі.

В темнім небі зорі променисті

Сяють, мов коханих ясні очі…

Вони ще й підморгують лукаво —

Нумо, відшукай між них свої…

В ніч весняну то нелегка справа,

Коли так співають солов’ї.