Читать книгу Восьма звичка. Від ефективності до величі - Стівен Р. Кові - Страница 4

Дослухаємося до голосів:

– Я застряг у болоті буденності.

– У мене немає життя. Я вигорів – виснажений украй.

– Ніхто по-справжньому не цінує мене. Мій начальник не має ані найменшого уявлення про те, на що я здатний.

– Мені здається, що ні на дрібку я не потрібний – ані колегам, ані моїм дітям, підліткам і повнолітнім, ані сусідам, ані громаді, ані дружині, – аби тільки я сплачував рахунки.

– Я розчарований і знеохочений.

– Мого заробітку не вистачає навіть на те, аби звести кінці з кінцями. Здається, я ніколи не досягну успіху.

– Можливо, у мене просто немає потрібних здібностей.

– Від мене нічого не залежить.

– Я відчуваю себе спустошеним. Моє життя позбавлене сенсу; мені чогось бракує.

– Я злий. Мені страшно. Я не можу собі дозволити втратити роботу.

– Мені самотньо.

– Я живу в ненастанному стресі; усе потрібно терміново.

– Мене контролюють скрізь і всюди і пригнічують.

– Мене нудить від усіх цих залаштункових інтриг і підлабузництва.

– Мені нудно – просто вбиваю час на роботі. Усе задоволення я отримую поза роботою.

– Я рву жили, аби виконати план. Щоб забезпечити показники, доводиться працювати під нестерпним тиском. У мене немає ані часу, ані можливостей, щоб зробити все.

– Коли дружина тебе не розуміє, а діти не поступаються або не слухаються, то вдома не краще, ніж на роботі.

– Я нічого не можу змінити.

* * *

Це голоси людей на роботі і вдома, голоси мільйонів батьків, робітників, працівників сфери обслуговування, менеджерів, фахівців і керівників усього світу, які борються, щоб стати успішними в умовах нової реальності. Це біль особистий і глибокий.

Можливо, чимало з цих заяв могли б зробити і ви. Як сказав одного разу Карл Роджерс: «Найособистіше є найзагальнішим».

Звичайно, є по-справжньому пристрасні люди, які віддаються роботі і черпають у ній енергію… проте їх замало. Під час публічних виступів я часто запитую: «Хто вважає, що більшість персоналу ваших організацій має значно ширші таланти, розум, здібності і творчий потенціал, ніж того вимагає або навіть дозволяє їхня посада?» Приголомшлива більшість присутніх підіймає руки, і так відбувається в усьому світі. Приблизно такий самий відсоток людей визнає, що на них постійно тиснуть, щоб досягти більших результатів із меншими витратами. Лише поміркуйте над цим! Люди стикаються з новими і невпинними вимогами виробляти більше за меншу ціну в жахливо складних умовах, однак їм не дозволяють застосувати значну частину їхніх талантів і розуму.

Безумовно, цей біль найпомітніший або й очевидний в організаціях, не здатних зосереджуватися на найважливіших пріоритетах і дотримуватися їх. Скориставшись анкетою визначення коефіцієнта ефективності xQ (Execution Quotient), компанія Harris Interactive, ініціатор проведення опитувань Harris Poll, нещодавно проанкетувала 23 000 американських громадян, які працюють повний робочий день у провідних галузях[1] і на ключових посадах[2]. Наведемо кілька найприголомшливіших відкриттів цього дослідження:

• Лише 37 % респондентів визнали, що мають чітке уявлення про те, чого намагається досягнути їхня організація і чому.

• Лише 1 із 5 опитаних висловив ентузіазм з приводу цілей своєї команди і організації.

• Лише 1 із 5 працівників сказав, що простежує чіткий зв’язок між власними завданнями і цілями своєї команди й організації.

• Лише половина опитаних була задоволена результатами праці, виконаної протягом останнього робочого тижня.

• Лише 15 % вважали, що їхні організації створюють їм усі умови для досягнення основоположних цілей.

• Лише 15 % вважали, що працюють в атмосфері високої довіри.

• Лише 17 % вважали, що їхні організації сприяють відкритій комунікації, шанобливо ставлячись до різних думок і підтримуючи появу нових і вдалих ідей.

• Лише 10 % вважали, що в їхніх організаціях працівники відповідають за результати роботи.

• Лише 20 % абсолютно довіряли організації, в якій працювали.

• Лише 13 % вважали, що їхні взаємини з іншими командами або відділами характеризуються високим рівнем довіри і плідною співпрацею.

Якщо порівняти ці результати з результатами опитування, скажімо, футбольної команди, то це означало б, що лише четверо з одинадцяти гравців знають, у які ворота забивати. Лише двоє з одинадцяти прагнуть перемоги. Лише двоє з одинадцяти знають, на якій позиції грають і що саме повинні робити. І всі, за винятком двох гравців, радше змагаються з гравцями своєї власної команди, а не із суперниками.

Ця інформація наче холодний душ. Вона підтверджує мій власний досвід праці з людьми у всьому світі. Попри всі наші досягнення у технологіях, інноваційні винаходи і глобальні ринки, більшість людей не досягає успіху в організаціях, де працює. Індивідууми не реалізують себе і не отримують задоволення від праці. Вони розчаровані. Вони не мають чіткого уявлення про те, куди прямує їхня організація або які її пергшочергові завання. Вони стоять на одному місці і спантеличені. Більшість із них не відчуває, що вони можуть щось змінити. Ви можете собі уявити ціну, що її платять люди й організації через неспроможність уповні задіяти ентузіазм, талант і інтелект робочої сили? Ні! Бо вона значно вища за всі податки, відсоткові виплати і витрати на робочу силу, разом узяті!