Читать книгу Букет улюблених квітів - Светлана Талан - Страница 10

Уранці Тамара зателефонувала Анатолієві.

– Доброго ранку! – привіталася.

Вона хотіла переконатися, що чоловік не ображається на неї, що не відразу відповіла на його пропозицію одружитися, а взяла тайм-аут.

– Привіт, Томочко! – сказав чоловік, і з його тону жінка зрозуміла, що він радий її чути. – Як ти, люба?

– Усе добре!

– А як Галина?

– Як завжди. Напилася ще й додому пляшку прихопила. Нічого нового.

– Може, ще раз спробуєш умовити її піти на лікування?

– Спробую. Не знаю вже вкотре, але спробую. Нехай кілька днів мине, щоб заспокоїлась, а потім сходжу до неї додому. Ти сьогодні на зміні?

– Так. Сезон відпусток, доведеться попрацювати. Щойно буде вихідний, я дам знати й ми зустрінемось?

– Звісно! – пообіцяла Тамара й побажала Анатолію гарного дня.

Ранок у жінки видався, як завжди. Спершу Тамара нагодувала Барса, потім навідалася до квітника. Коли ж відімкнула хвіртку, аби позамітати біля двору, побачила на її ручці букет лілій.

«Ото вже Толик! – подумала вона. – Знову дивує мене!»

Тамара взяла білі квіти, принесла до хати, поставила у воду. Вона підмітала біля двору, коли під лавкою помітила одну білу квітку.

– Напевно, Анатолій сидів на лавці, й квіточка відпала, – вирішила вона з жалем і змела її до купи сміття.

Колись у цьому будинку жили батьки Марка. Лавка була під парканом трохи далі, як зараз. Саме на ній відпочивали ввечері Тамарині свекор і свекруха, коли п’яний водій вантажівки заснув за кермом і на великій швидкості наїхав на них. Вони обоє загинули на місці. Після того Тамара з Марком і сином перебралися з гуртожитка до батьківської оселі, де за кілька років зробили ремонт і добудували простору кухню. Тільки от лавку Марк не захотів ставити на тому самому місці й обладнав поодаль. Покінчивши з прибиранням, жінка подалася готувати сніданок. Тамара не телефонувала Анатолію, щоби подякувати за квіти, але наступного ранку хтось знову зачепив за ручку хвіртки такий самий букет білих лілій.

– Це ти приносиш мені щоранку лілії? – запитала вона чоловіка, зателефонувавши.

– Які лілії? – почула у слухавці здивований голос. – Ти про що?

– Уже втретє хтось лишає квіти біля мого двору, і це не ти?

– Ні, не я.

– Якщо це жарт, то невдалий, – зауважила Тамара.

– Я справді не приносив тобі квіти. Напевно, хтось у тебе закохався.

– Не смішно. Мене це починає тривожити.

– А це не Галина пожартувала?

Тамара замислилася. Від Галі можна було чекати що завгодно, і жінка вирішила сьогодні ж сходити до неї.

Галина не чекала на Тамару. Попри десяту годину ранку, жінка ще лежала на дивані. Вона неохоче підвелася, відчинила двері.

– Привіт! – сказала, смачно позіхнувши. – Заходь!

Тамара відразу ж пройшла до вікна, прочинила кватирку, бо в кімнаті стояло сперте, важке повітря. Вона помітила під столом кілька порожніх пляшок з-під вина та пива.

– У тебе є що їсти? – запитала Тамара.

– Жива, ще з голоду не здохла.

Тамара пішла на кухню, зазирнула до холодильника – майже порожньо, лише кілька яблук, пара курячих яєць і шматок пирога. Жінка подумала, що вчинила правильно, заскочивши до продуктового магазину по харчі для Галини. Вона виклала продукти з пакета до холодильника й повернулася до Галини.

– Я там дещо тобі купила поїсти, – почала Тамара, сівши поруч.

– Дякую. Чого ти прийшла?

– Скучила, то й завітала. Як ти, Галю?

– Як завжди.

– Хочу тебе про дещо запитати.

– Питай.

– Ти не залишала квіти біля мого подвір’я?

– Які квіти?! – Галина здивовано глянула на Тамару.

Щире Галине здивування переконало, що вона квітів не приносила.

– Білі лілії.

– Навіщо б я їх приносила тобі? Напевно, твій коханий Толик тягає.

– Я його запитувала, каже, що не він.

– Тоді ще якийсь закоханий дурень, – посміхнулася Галя. – Ти ж у нас он яка красуня! Не те, що я! І краса тобі за двох дісталася, і все інше. Навіть коханців двоє!

– Не мели казна-що! Галюню, я з тобою хочу серйозно поговорити, – обережно промовила Тамара.

– Будеш повчати мене як жити?

– Ні. Погодься на лікування. Так не можна жити! Ти почнеш справжнє життя, без алкоголю, влаштуєш особисте і…

– Мені подобається моє життя! – перебила її Галина.

– Ти обманюєш сама себе. Не може людину влаштовувати життя від однієї чарки до другої.

– Я все, що мала, вже втратила! – нервово вигукнула жінка.

– Не все! Дещо можна повернути, і ти цього хочеш, треба лише твоє бажання змінитися. Галю, я не наполягаю і силувати тебе не маю права. Просто пропоную тобі один із найкращих у нашій області реабілітаційних центрів, лікування і твоє перебування там я сама оплачу. Від тебе потрібне тільки бажання. Ось побачиш, як зміниться після того твоє життя! Не поспішай посилати мене на три веселі букви, як ти завжди робиш, коли тобі щось не подобається, а добре обміркуй мою пропозицію. Гаразд?

Тамара хотіла обійняти Галину за плечі, але щойно торкнулася рукою її тіла, як та відсахнулася, немов од чогось бридкого.

– Йди вже, – сказала Галина.

Тамару втішило хоча би те, що Галя не почала нервуватися й матюкатися, тож вона попрощалася і швиденько пішла. У Тамари вперше з’явилося відчуття, що Галина погодиться змінити своє життя.

«Цікаво, хто ж приносить мені лілії? – не покидала думка Тамару. – Чи то невдалий жарт когось зі знайомих, чи Анатолій так виявляє свою прихильність?»

Зрештою Тамара зробила для себе висновок, що букети квітів – справа рук її друга й нікого іншого.