Читать книгу Букет улюблених квітів - Светлана Талан - Страница 11
Частина перша
Розділ 10
ОглавлениеЙого вабило до Марини. Це було давно забуте почуття, коли сама згадка про жінку змушувала серце оживати й воно шаленіло так, що вискакувало з грудей і ширило тілом теплу щемливу та приємну хвилю. Слава намагався зрозуміти, що Марина має такого, чого немає в інших жінках, але не міг. Здавалося б, звичайна жіночка, не красуня й не погана, із приємною зовнішністю та голосом, який не дратував, а навпаки, змушував прислухатися до кожної нотки, розмірковувати над простими фразами та відчувати приємний шум у голові. У чоловіка було багато жінок. Скільки? Він не рахував їх, не викроював для них у серці бодай маленького закапелка… Хіба що для однієї – чистої, невинної, але давно втраченої. Тепер Марина. Зовсім не схожа на ту синьооку дівчину з його далекого минулого, яку він ніколи не забуде, але й не поверне. Марина інша: доросла, розсудлива та трохи мрійниця, попри свій вік. Слава ніколи не припускав, що якась випадкова жінка змусить відчути те, на що він уже й не сподівався. Ночами він думав про те, що незабаром покине це місто й викине з голови випадкову знайому, яка збурила в його душі такі емоції, але не був певен, що зможе поїхати, легко викресливши Марину зі свого життя.
Цієї ночі він довго не засинає, а коли опиняється в царстві Морфея, то виявляє себе поруч з Мариною. Її волосся кольору стиглої вишні пахне ромашками, а не цигарками. Чоловік торкається його – на дотик м’якого й ніжного, як її вуста. Він припадає до них і, ніби в далекій юності, смакує цілунком, п’янким, приємним. Потім відчуває, як гаряча хвиля пристрасті охоплює все його тіло, і він, не стримуючись, починає швидко розстібати ґудзики на її блузці. Слава вже бачить її оголені груди, та жіноче «ні» спиняє його, і він прокидається. Геть спітнілий, він підхоплюється й одразу вмикає кондиціонер.
Була десята година ранку. Слава не звик так довго спати, й відчуття провини за тривалий сон охопило його.
– Я у відпустці, – нагадав собі й сам себе заспокоїв: – Маю право валятися в ліжку скільки завгодно.
І знову в думках вона – така близька й водночас далека, бажана та неприступна. Славі заманулося зробити для Марини щось незвичайне. Ця жінка змінила його бажання: він звик у житті брати, давати – то не про нього. Тепер же йому хотілося щось дарувати, дивувати її щодня, прокидатися разом із нею в ліжку.
– Старію і стаю сентиментальним, – вирішив він, зупинившись перед дзеркалом.
Лише зараз чоловік усвідомив, що життя його вже давно втратило сенс. Напевно, це сталося тоді, коли він з головою поринув у роботу, зосередивши всі свої бажання на створенні ситого й забезпеченого життя, тоді, коли гроші затуманили розум, заступивши всі інші людські почуття. Сиве волосся на скронях, зморшки на обличчі – старість підкралася непомітно. І як він її вчасно не розгледів? Та чи був у нього час, щоби роздивитися навколо себе, коли зводив будинок, потім придбав іще один, біля моря, потім – трикімнатну квартиру, про всяк випадок? А в цей час його безцінне життя спливало поміж пальців, як вода, знецінювалося з кожним прожитим днем і зі зростанням цін на нерухомість. Тільки зараз він замислився над тим, що відразу у трьох місцях один жити не зможе, що на той світ назбиране не забере, а життя… Воно теперішнього часу, не майбутнього, й нікому, окрім Всевишнього, невідомо, коли воно обірветься.
«Треба поспішати жити», – подумав Слава, і ця банальність здалася йому геніальним осяянням, бо справжній її сенс він зрозумів лише зараз, зустрівши Марину.
Чоловік чекав на дзвінок від Тамари, а та не озивалася. Щодня він лаштувався зателефонувати сам, проте щось зупиняло. Лише сьогодні зранку він усвідомив, чому сам не телефонує їй. Слава приїхав до міста своєї молодості, щоб усе з’ясувати для себе, а зустріч із Томою могла поставити крапку в його справі, після чого він мав би поїхати. Цього ж він не хотів.
Увечері у нього знову побачення з Мариною, а він усе ще не знає, як її здивувати, чим потішити. Врешті-решт Слава не вигадав нічого кращого, як купити жінці великий кошик білих троянд.