Читать книгу Ганнібал - Томас Гарріс - Страница 16

Мейсон дізнався, що то рентгенівський знімок руки доктора Лектера, задовго до того, як про це повідомили Старлінг, бо Мейсон мав кращі джерела в міністерстві юстиції, аніж вона.

Мейсона повідомили електронним листом за підписом інтернет-користувача Token287. Це другий нікнейм помічника конгресмена США Партона Веллмора при юридичному комітеті Палати представників. До офісу Веллмора надійшов електронний лист від Cassius199 – другий нікнейм Пола Крендлера з міністерства юстиції.

Мейсон тішився. Він не вважав, що доктор Лектер перебуває в Бразилії, але рентгенівський знімок доводив, що тепер у нього нормальна кількість пальців на лівій руці. Ця інформація збігалася з новою наводкою з Європи щодо місця перебування доктора. Мейсон здогадувався, що підказка прийшла від італійських правоохоронців, і то був найсвіжіший слід Лектера, який траплявся йому протягом багатьох років.

Мейсон не мав наміру ділитися своєю наводкою з ФБР. Сім років невтомних зусиль, доступ до конфіденційних федеральних справ, відсутність міжнародних обмежень і великі суми грошей дозволили Мейсонові випередити ФБР у пошуках Лектера. Він ділився інформацією з Бюро тільки в тому випадку, якщо хотів поживитися його ресурсами.

Про людське око він наказав секретарці смикати Старлінг питаннями про те, як просувається справа. У записнику секретарки стояв наказ від Мейсона телефонувати Старлінг принаймні двічі на день.

Мейсон одразу ж переказав п’ять тисяч доларів своєму інформатору в Бразилії, щоб він вистежив походження рентгенівського знімка. Резервний фонд, що він переказав у Швейцарію, був значно більшим, і Мейсон був готовий заплатити ще, якщо отримає перевірену інформацію.

Він вважав, що те джерело в Європі дійсно вийшло на доктора Лектера, але інформатори вже стільки разів дурили Мейсона, що він навчився бути обережним. Незабаром мали надійти докази. А поки доказів не було, Мейсон полегшував собі очікування, зосередившись на тому, що станеться з доктором, коли той потрапить у руки Верджера. Підготовка до цієї зустрічі тривала вже давно, бо ж Мейсон був фахівцем зі страждань…

Ми не здатні осягнути вибір Господа, коли він по силає нам страждання, не здатні його зрозуміти – хіба що Його обурює невинність. Очевидно, Йому треба підказати, куди скеровувати лють, із якою Він періщить землю.

Мейсон прийшов до усвідомлення своєї ролі в цьому дійстві на двадцятий рік паралічу, коли тіло під простирадлами майже зникло і він зрозумів, що ніколи більше не стане на ноги. Його крило в маєтку «Мускусного щура» було готове, а ще він мав важелі впливу, проте не безкінечні, оскільки патріарх Верджерів, Молсон, і досі стояв біля керма.

Це сталося на Різдво того року, коли доктор Лектер утік. Під впливом емоцій, притаманних цьому святу, Мейсон гірко шкодував, що не влаштував убивство доктора Лектера в лікарні. Тепер він знав, що доктор Лектер ходить десь там, по цій землі, мандрує собі світом і, певна річ, дуже непогано проводить час.

Сам Мейсон лежав під апаратом штучного дихання, загорнутий у м’яку ковдру, а поруч стояла медсестра, переминаючись із ноги на ногу, шкодуючи, що нема змоги присісти.

На ферму «Мускусний щур» привезли кількох дітлахів із бідноти, аби заспівали колядок. З дозволу лікаря в кімнаті Мейсона ненадовго прочинили вікно, впустивши свіже повітря, а під вікном, тримаючи в долоньках свічки, співали діти.

У кімнаті Мейсона вимкнули світло, і в чорному просторі понад фермою зависли зірки, такі близькі.

– О містечко Вифлеєм, як нерухомо ти лежиш![39]

На нього навалився глум, захований у цих рядках. Як нерухомо ти лежиш, Мейсоне!

Різдвяні зірки в небі за вікном зберігали задушливе мовчання. Зірки нічого йому не відповіли, коли він поглянув на них угору своїм благальним, виряченим оком, помахав їм пальцями, які ще рухалися. Мейсонові примарилося, що йому перехопило подих. Він подумав, що якби задихався в космосі, то наостанок побачив би ці гарні, мовчазні, бездиханні зірки. Тепер йому здалося, що він задихається, що респіратор не встигає за ним, що треба чекати на подих яскравих ліній, які вихляли, різдвяним зеленим кольором підсвічували показники життєдіяльності на моніторах – маленькі ялиночки на тлі чорної, лісової ночі моніторів. Шпичаки серцебиття – систола, діастола.

Медсестра перелякалась, уже збиралася натиснути на тривожну кнопку, уже збиралася дістати адреналін.

Глум цих рядочків: Як нерухомо ти лежиш, Мейсоне!

Тоді, на Різдво, сталася богоява. Не встигла медсестра натиснути кнопку чи дістати ліки, перші жорсткі щетинки майбутньої помсти торкнулися його блідої, неспокійної клешні-примари та стали його заспокоювати.

Побожні люди, які по всьому світу збираються на різдвяні меси, вірять, що через диво перетворення їдять справжнє тіло Христове та п’ють справжню кров Його. Мейсон розпочав готувати навіть більш дивовижну церемонію, для якої перетворення не знадобиться. Він став планувати момент, коли доктора Ганнібала Лектера з’їдять живцем.